Відчуття, що він не сам, виникло несподівано, примусивши напружитися і принишкнути. Він завмер, торкаючись скелі рукою і напружуючи слух. Стояла мертва тиша, але відчуття не зникало. Сергій ступав крок за кроком у темряві, подовгу прислухаючись після кожного. Ні, тут не могло бути нікого. Ніхто не зміг би підійти навпомацки, як він. Окрім Валерія, звісно. А що як уздрівши спалахи його ліхтаря на стінах, хтось першим встиг вимкнути свій і завмерти?
Відганяючи подібні припущення і ступаючи ще на крок уперед, він почув звук — явний, зовсім близько, а ногу раптом щось стримало, незвичне — пружне та тонке. Сергій миттєво зупинився і застиг. Але вмикаючи світло, вже знав, що зараз побачить: на висоті гомілок тяглася риболовна жилка. Вона проходила здовж, чіпляючись за виступи стін і вказуючи маршрут, який обрала група. Волосінь не була натягнута туго і, коли Сергій смикнув її догори, ковзнула по кам’яному виступу з тим самим звуком — наче струна. Виявляється, Тализін пішов через Колодязь. Так йому здалося зручніше. Сергій стояв, торкаючись колінами жилки, зсунувши каску на лоба, який чомусь спітнів. Дійсно, хто тут міг підкрадатися до нього у темряві…
Це була несподіванка. Он як воно сталося. Волосінь дійсно використовувалася для того, щоб мати змогу пройти потім певний шлях без провідника. Сергій помилився тільки в одному: він гадав, що це має бути шлях назад, а виходило, що, навпаки, група збиралась повернутися без провідника у Серце Диявола. Щось там мало відбутися. Щось таке, чого не повинен бачити сторонній.
Майбутні події окреслилися тепер виразніше. Вони вип’ють по сто грам для годиться і поїдуть додому. Відвезуть Валерія і повернуться. Візьмуться за кінець жилки, протягнутої аж до Головної Зали і підуть собі спокійнісінько у Серце Диявола. Без провідника. Потім по ній же вийдуть назовні. Він уявив собі печеру чудернацької форми з гладенькими стінами. Що там можна заховати? Цього він збагнути не міг. Якась нісенітниця. Для чого їм туди?
Сергій нерішуче потупцював на місці, думаючи, як вчинити. Судячи з того, що група збирається сама вертатися назад у печери, а не навпаки, Тализіну нічого не загрожує: жилки він не бачив, оскільки мусив іти попереду. Жилку ж тягнув останній. Хоча… Якщо вони задумали щось лихе, то можуть ліквідувати провідника вже на виході, аби про подорож взагалі ніхто не міг дізнатися. Брр… Значить, наступна черга його, Сергія?! Дійсно, сьогодні політ його фантазії меж не знав.
Цікаво, що діється зараз там, у Серці Диявола? Можливо, там щось уже залишили? І діставшись туди, можна розкрити цю таємницю. Він нічим не ризикує. Група рухається зараз у напрямі виходу. Що там? Хоча, з іншого боку, яке йому діло? Він прийшов сюди лише для того, щоб у разі потреби допомогти Валерію, — і все. У нього болить нога. Кілька годин тому він образив дівчину, яка прийшла зустріти з ним Новий рік. Для чого йому це?
Сергій зробив крок у зворотному напрямку. А якщо там дійсно коїться щось надзвичайне, що матиме значення для їхньої з Валерієм подальшої долі? Туди й назад займе півгодини, може, трохи більше. Але у цьому разі він уже гарантовано не зможе наздогнати групу до виходу із Західної сітки. Не зможе обійти їх до Гусячого Горла і, таким чином, дістатися до Головної Зали першим. Доведеться виходити після них. А вони, від’їжджаючи, обов’язково повісять колодку. Тоді не вибратися. А що, як доля Валерія таки вирішуватиметься на виході з печер? Боже, яка нісенітниця, але навіть найменша ймовірність такого — якийсь шанс, можливо, один зі ста…
Сергій роздратовано притулився головою у касці до стіни і заплющив очі. У дурних ваганнях втрачався час. Думки допікали, наче мухи у літню спеку. Відповідного виразу набуло і його обличчя у тьмяних відблисках шахтарського ліхтаря. Гадаючи, у який бік повернути, Сергій навіть уявити не міг, що він насправді вирішує в в цю мить. Інакше цей обридлий вираз давно злетів би з його обличчя, і воно набуло б тих гострих і рішучих рис, які з’являлися на ньому при зустрічі віч-на-віч з досвідченим і дужим суперником, перед тим як закрутитися у стрімкій каруселі двобою. Нам не дано знати наперед, так і Сергій не міг знати, що саме залежало від обраного ним напрямку та тих двадцяти хвилин, що відділяли його від Серця Диявола. Тому, відліпившись від стіни, потупавши в нерішучості на місці, він повернув по ходу групи у напрямку Головної Зали.