Сергій лежав на камінні, аж поки не відчув, що мерзне. Тоді підвівся, роздягнувся до пояса і викрутив куртку та светр. Аби зігрітися, помахав руками. Щойно він мало не загинув удруге, причому тепер вже для цього бракувало зовсім небагато. Просто у вирішальну мить Фортуна знову опинилася на його боці.
Звідки ж взялася вода у Гусячому Горлі? Ще кілька годин тому її не було! А завали звідки? Землетрус! Очевидно, внаслідок землетрусу утворилася глибока тріщина десь поблизу від місця проходження підземних вод. У печерах були місця виходу підземних джерел, але там вода мала і свої стоки — розщілини, у яких зникала. Тепер же тріщина утворилася там, де такого стоку не існувало. Наскільки потужний потенціал вивільнився при цьому? Хай там як, вода заливатиме печери доти, доки не знайде якогось стоку. Сергій притулився спиною до стіни, дістав карту, намагаючись уявити вертикальну проекцію ділянки печер поблизу Гусячого Горла. Що вже залите?
Результат його не втішив. На тому кінці Горла вода мала залити залу, нехай не до стелі, але шляху до порятунку не було. Землетрус перекрив єдиний вихід з Західної сітки. Все. Він опинився у пастці. Як і Тализін з горе-туристами.
XXVII
Він ішов швидко, припадаючи на травмовану ногу, намагаючись будь-що наздогнати групу до Ущелини. Інакшого вибору не було. Можна, звичайно, не витрачаючи сил, дочекатися їх і тут. Все одно вони повернуться сюди разом з Тализіним, оскільки без нього дороги не знайдуть. Але існувало кілька «проти». По-перше, тут не було місця, де можна надійно сховатися. А по-друге, повернутися вони могли вже у більшому складі — з Ринатом і вусатим Чмуриком. Могли ж ці двоє лишитися у Серці Диявола і там чекати на інших?
Група рухається повільно, зважаючи на якусь небезпеку і пильнуючи, щоб не втік полонений. Повинен встигнути…
Хвилин за сорок Сергій стояв, віддихуючись і тамуючи біль у коліні, за зручним виступом. Попереду Ущелина. Якщо він встиг і якщо група йтиме цим шляхом, то він спостерігатиме за ними дещо ззаду. Попередні помилки потрібно враховувати, якщо не хочеш бути застреленим навіженою бабою. Він вимкнув ліхтар. Усе потонуло в тиші та темряві. Волосінь простягалася коридором. Вони мають пройти тут.
У правильності власних розрахунків Сергій переконався швидко. Останнім ішов дійсно Олег. Сергій майже не дихав, зливаючись з камінням. Вони ж кинули кілька реплік — і все. Про що — розібрати він не зміг. Так вони і долатимуть Перешкоду під назвою Ущелина.
Коли остаточно зникли спалахи ліхтарів, Сергій обхідним шляхом рушив до виходу з Ущелини. Пройти її можна лише боком, впираючись спиною та руками в одну стіну, а ногами у протилежну, пересуваючи то спину, то ноги буквально по сантиметру. Між стінами Ущелини у цій частині було сімдесят-вісімдесят сантиметрів, а неширока стежинка з обох країв поступово звужувалася і, нарешті, переходила у вузенькі виступи, пройти по яких нормально було неможливо — тільки так, боком, розклинюючи собою стіни і пересуваючи по черзі то ноги, то сідниці й руки.
Це було гарне місце. Тут хіть-не-хіть мусиш сховати зброю і працювати руками на повну. А на виході з Ущелини він стерегтиме їх за таким самим виступом. Валерія міцно прив’яжуть, а може, й не пустять першим, щоб чого не втнув… Якби ж знаття! Логічно було б пропустити Валерія з Гайдукевичем і напасти на другого, щойно той вийде з Ущелини і ще не матиме зброї в руках. Збити його вниз, у цю глибоку щілину. Той, хто йтиме останнім, ще долатиме перешкоду і також не триматиме у руках зброї. Що далі? Як швидко Олег вихопить пістолет і зможе стріляти? А Гайдукевич? От якби Валерій не розгубився і встиг з ним зчепитися, не даючи прицілитися! Але на це надії мало. Маючи меткий розум та доволі міцну статуру, хоч і невисокий зріст, Валерій був інтелігентом. Невідомо, коли востаннє йому доводилося битися і чи доводилося взагалі. Можливо, цей Гайдукевич має непогані навички стрільби з пістолета, все можливо… Що тоді?
Сергій панічно перебирав усі можливі варіанти цієї вкрай небезпечної сутички, кульгаючи коридором, який ставав усе нижчим. Скоро почнеться Мала Китайська Гірка. Нічого кращого вигадати не вдавалося. А у розробленому плані був ще один неприємний момент. Другою ішла Юлія. Отже, нападати треба на неї. Саме її треба збити у глибоку й вузьку Ущелину.
У їхній практиці були випадки падіння людей в Ущелину. Щоправда, всі вони закінчувалися щасливо. Невдах витягали досвідченіші спелеологи. Обходилося навіть без серйозних травм. А розповіді врятованих не вирізнялися оригінальністю: спочатку вільне падіння, яке гальмується майже гладкими стінками Ущелини. Спроби затриматися і не опускатися нижче призводять лише до здирання нігтів та долонь. Потім внизу заклинюються ноги. Потім стає важко дихати — під час видиху тіло з’їжджає донизу ще на кілька сантиметрів, а вдихнути знову стає щоразу важче…