— Ото й воно — вилізти… — Юлія похитала головою. — Лише під сонячним світлом антиандан набуде сили. Лише на поверхні. Якщо ми виліземо вночі, то небезпека висітиме наді мною аж до ранку. Якщо мені вдасться отримати антиандан, то зараз він лише циркулюватиме у моїй крові. Поки я тут — звільнитися від їхньої влади буде неможливо.
Сергій виліз першим. З увімкненим ліхтарем, головою вперед. За ним Юлія. Вони рушили далі коридором Західної сітки. На останньому великому розгалуженні, після якого починався прямий шлях до Серця Диявола, Сергій несподівано зупинився, увімкнувши свій ліхтар. Вони вже перейшли гілку, з якою перетинався коридор, коли у нього несподівано виникло якесь відчуття, як то кажуть, шосте. Саме воно примусило його озирнутися на чорний розтвір сусідньої печери. Серце стислося у невідомому передчутті.
— Чому ти озирнувся? — запитала Юлія, сильніше стиснувши його руку, за яку трималася. — Що ти побачив?
— Нічого, — відповів Сергій.
— А чому оглядаєшся? Раніше ти цього не робив!
— Так… Як у тому анекдоті — зовсім нерви ні к чорту стали… — Він криво посміхнувся і додав: — Завдяки тобі, між іншим. Ходімо.
Кидаючи тьмяним світлом по стінах, вони зникли за поворотом коридору. По його стінах ще кілька разів блиснуло, і запанувала темрява.
Тільки тоді щось заворушилося у пітьмі, і почулися важкі кроки. Воно наблизилося до проходу і зупинилося, вийшовши, очевидно, на розгалуження. Почулося важке дихання. Темрява хоч в око стрель. Та це не бентежило того, хто з’явився з бокового коридору. Він і не думав наштовхуватися на стіни та виступи скель, наче бачив у темряві. Звернувши ліворуч, кроки стихли за рогом, де кілька хвилин тому зникли двоє людей.
XXXV
Тализін досі не міг оговтатися від того, що сталося. Попри все, він чомусь вірив у здоровий глузд цих людей і не міг уявити, що його можуть убити. Їм явно потрібно щось таке, що було за межами його розуміння. Вони зроблять свою справу і відпустять його. Тим більше там, нагорі, залишились люди, які знають, куди і з ким він пішов.
Але важкі думки не залишали його розумну голову. Розумну, правда, не настільки, щоб уберегти господаря від подібних халеп. Що як одному лише Сергію відомо про склад групи? Що як його вже немає серед живих?
Ех, якби вчасно зорієнтуватися, скористатися Сергієвим втручанням, усе могло б бути інакше. Був момент, коли ця стервоза стріляла і пістолет не дивився у його бік. Вертепний досі, напевно, згадує його «незлим тихим» за розгубленість. Що з ним? У глибині душі Валерій не сумнівався, що його товариш упорався з Гайдукевичем — хлопець не промах… Але у того був ніж. Чи не поранений Сергій? Якби вдалося відібрати в дівки пістолет, а таку змогу Сергій йому додав, зараз вони б удвох шукали вихід на поверхню. Важко було повірити, що Гусяче Горло перекрите і єдиного відомого виходу із Західної сітки більше не існує.
Щоправда, Валерій таки зміг використати хоч якось момент Сергієвого нападу на групу — завернувши руку за спину, розв’язав два ґудзи на мотузку поки пістолет Юлії був приставлений до його голови, а сама вона, зиркаючи на сутичку, сичала йому жахливі погрози. Мотузок залишився висіти перекинутий через ремінь його штанів. Так йому принаймні здавалося.
І коли Юлія майже бігом повела його у Серце Диявола, на одному з розгалужень, зібравши усю рішучість, він кинувся убік. Напевно, там ще лишався якийсь вузол, бо Валерій відчув ривок назад, а в наступну мить дівка вже перекидалася по камінню. Вона так і не встигла вистрілити, а Валерій, здолавши метрів десять звивистого коридору, вимкнув ліхтар. Він довго просувався у темряві навпомацки, знаходячи руками знайомі обриси брил. Навколо були тиша та темрява. Нарешті Тализін зупинився і присів під стіною.
Він знаходився збоку від основного шляху до Серця Диявола, як і до Хмарочоса, адже обидві печери знаходилися в одному керунку. Намагатися знайти Сергія, повернувшись до Ущелини, чи йти до Хмарочоса? Навряд чи Сергій ще там. А якщо поранений? Він наказав тікати і намагатися вийти на поверхню. Валерій згадав його широкі плечі, м’язисте треноване тіло. Скоріш за все, він двинув цього бугая межи очі й на тому все скінчилося. І все-таки…
Повернутися і глянути. Тихенько, навпомацки. Так ні на кого не нарвешся. А якщо Сергій все-таки втік, а вони, нездатні нікуди дістатися, позбиралися і сидять там? Тоді повернутися означатиме втрапити прямісінько в лапи тим навіженим. Чорт забирай… Якщо шляху через Горло немає, то тяжко пораненому товаришеві однаково допомогти неможливо. А з подряпиною він дасть собі раду. Тим більше…