А той розігнувся неквапно і важко рушив далі, залишаючи напівживу, втиснуту у каміння людину наодинці з темрявою.
ХХХХІ
Вони вийшли до Хмарочоса близько третьої пополудні. Перше січня. Перший день нової ери. Це ще не був перший день нового тисячоліття, до нього залишався ще цілий рік. Проте три нулі, які з’явилися сьогодні у цифрах дати, наче народжували щось невідоме, магічне. Відчути це можна було навіть там, нагорі. Що вже казати про цей викривлений підземний простір, який відтепер був ще й замкненим.
Рюкзаків вони не знайшли. Очевидно, речі знаходилися у самому Серці Диявола, якщо підривники, відходячи на відстань, яку вважали безпечною, не схотіли тягти їх із собою; або ж вони лежать у засипаному відрізку, де, очевидно, перебувають і Ринат, з вусатим — живі або мертві. Лише важкий молоток, схожий на маленьку кирку, залишився притуленим до стіни метрів за двісті від епіцентру вибуху — мабуть, саме тут комусь набридло його нести. І ще Сергій знайшов кільця риболовної жилки, змотані і кинуті ним же під час просування за групою. Жилка була грубою і надзвичайно міцною — рвати руками її вдавалося лише намотавши кінці на щось тверде, інакше волосінь врізалася у долоні. Отже, складена у троє-четверо, вона повинна була витримувати вагу людського тіла.
Юлія сіла під стіною Хмарочоса, притулившись до неї. Дівчина виглядала вкрай змученою — шлях виявився виснажливим, а нервове напруження відбирало останні сили. Глянувши вгору у щілину, яка губилася десь у висоті, вона застигла, поклавши зброю на коліна.
Сергій почав одразу. Вибравши найвужче місце щілини між майже гладкою вертикальною стіною Хмарочоса і сусідньою скелею, молотком він почав вирубувати довгасті заглибини, у кожну з яких можна було б боком поставити стопу. Саме це збиралися робити вони з Тализіним. Той навіть встиг застолбити ідею за собою і отримати офіційний дозвіл правління клубу. Не встигли. Тепер це доведеться робити самому і практично без інструментів.
Він товк молотком у скелю, а думки оберталися в одному напрямку. Чи існує реальна можливість все-таки пройти Гусяче Горло. Не звідси, звичайно. Чи заворушилося вже правління клубу? Якщо Інна отримала його листа, то, безперечно, почало. Наскільки важке завдання стоятиме перед рятувальниками? Пірнути у затоплену галерею, а там… Навіть якщо отримати необхідне спорядження, пройти Гусяче Горло з аквалангом неможливо. Тим більше там якийсь вільний уламок. Може, вода знайде стік або, навпаки, зменшиться притік води, і шлях стане прохідним. Але за будь-яких умов усе залежало від того, чи передала Марина його листа о дев’ятій ранку. «Передай, красуне… — подумки звернувся до неї Сергій. — Знаю, що я винен перед тобою, але не настільки, щоб карати мене смертю. Передай! Я тебе у ніжки твої гарні поцілую…» Такі думки з’являлися від зневіри. Навіть рубаючи сходи догори, він не вірив у можливість вибратися на поверхню іншим шляхом.
— Серьожа!
— Що?
Він випростався і припинив стукати. Юлія сиділа внизу, піднявши до нього погляд, оскільки, вирубавши кілька сходинок, Сергій перебував уже над нею.
— А високо вона тягнеться?
— Ніхто не міряв. Вище, ніж сягає світло ліхтаря.
Періодично він вимикав свій ліхтар і намагався рубати навпомацки та користуючись слабкими спалахами, коли Юлія підіймала голову. Протилежна скеля давалася легше, а от сам Хмарочос… А сходинки вимагалися дедалі глибші — зірватися з висоти означало б кінець усіх надій.
Скоро він зліз, зціпивши зуби. Напевно, коліно після цієї подорожі ніколи не відновиться. Він більше не вийде на килим, а все життя кульгатиме. Ця думка навіть не викликала жаху. Можливо, навіть зараз він би легко погодився на таке. Якби взамін хтось дав гарантію, що життя продовжуватиметься…
— Давай я трохи спробую, — Юлія торкнула його за плече, коли він приземлився поруч.
Сергій лише посміхнувся.
— Ні, це дуже важко. Потрібна фізична сила. Зараз я відпочину і ліземо далі. Справа рухається.
Він взяв її руку і легенько стиснув.
— Усе буде гаразд, не бійся.
— Біля тебе я не боюся, — сказала вона, вдячно притулившись до нього. — Коли ти лізеш нагору, тоді мені стає страшно. Ми виберемося?