Піднялася рука, озброєна кривим та довгим іржавим ножем. Як не намагався сконцентруватися Сергій, устиг лише зігнути ноги у колінах, відчувши нестерпний біль у суглобі.
А далі усе сталося наче поза його розумінням, автоматично. В удар киркою, спираючись на здорову ногу, він вклав усі сили. Але рука натомість сама зустріла міцну перешкоду, і Сергій відчув, як молоток виривається з неї й летить у темряву коридору, а не менш грізна зброя спрямовується у його тіло. Блок проти ножа не спрацював повною мірою — кулак відчув зіткнення і тієї ж миті щось різонуло вздовж боку. Захоплюючи руку, що вразила його, Сергій уже падав на одне коліно, розвертаючись спиною до ворога, натягуючи його на себе. Але той виявився надто потужним, щоб мелькнути ногами догори і вкарбуватися спиною у каміння. Кидок не вдався. Ворог встояв, лише зігнувшись, і тепер обхоплював його другою рукою, наче лещатами, за шию. З усіх сил Сергій намагався не випустити його руку з ножем, за яку вчепився обома своїми, розуміючи, що інакше це означатиме кінець. Шию стискало. Він відчув брак повітря і морок в очах. Зібравшись, Сергій смикнувся вперед, намагаючись вгадати, де знаходиться нога супротивника, і підбити її власною ногою. На щастя, це вдалося, і, коли той на мить втратив рівновагу, Сергій, уже напівзадавлений, таки зміг провести кидок. Тіло ворога перевалилося через нього якось боком, з натугою, не випускаючи його шиї зі страшних обіймів. Утримуючи й далі його руку з ножем, Сергій спробував вислизнути з цих обіймів головою, на якій була каска. Шлейка її трісла, і він таки видер голову, залишаючи пластмасову каску в дужих лапах. І відразу усе потонуло в темряві, адже порвався провід, пропущений під одягом, який ішов до ліхтаря. Тепер усе залежало від руки з ножем, котру якимось дивом і досі утримував Сергій, адже супротивник бачив у темряві! І єдиним порятунком від смертельних ударів було володіння цією рукою. Сергій втягнув голову у плечі автоматично, і удар другої руки супротивника, яка вже викинула каску, лише ковзнув по його скроні. Не знати яким чуттям Сергій відчув новий замах. Залишалося одне сподівання: провести якийсь больовий прийом, що скував би супротивника, який був значно сильнішим.
Вони впали, і Сергій опинився внизу. Вільною рукою ворог знову схопив його шию і тепер таки видер свою озброєну руку. Махнувши ногами, Сергій спробував скинути важке тіло з себе, але чоботи лише ковзнули по плечах супротивника, а в наступну мить важкий удар у щелепу затьмарив його свідомість. В останніх її проблисках Сергій підняв руки, відчуваючи, що захиститися від ножа тепер немає шансів. І раптом постать ворога, що сидів на ньому, наче проступила на тлі темряви, так, ніби за його спиною з’явилося світло. Побачивши цей силует на якусь мить затьмареними очима, Сергій однак не встигав розібрати, куди спрямовується ніж, коли пролунав постріл. І майже одночасно кулак ворога, що стискав зброю, ковзнув по його лобі, а лезо голосно скреготнуло об каміння біля самого вуха. Впершись колінами у спину, Сергій скинув його із себе.
Юлія стояла позаду, на двох нижніх сходинках, обличчям до них, тримаючи пістолет перед собою. Кремезна постать підводилася, відступаючи у темряву, і Сергій упав на каміння долілиць, відкриваючи їй огляд. Три постріли пролунали один за одним. Останній — коли важка чорна пляма з обрисами людини вже зникла за рогом.
Він підвівся на коліна і мацнув себе рукою за бік. Тремтячі пальці відчули якесь лахміття. Тіло чи одяг? На руці була кров. Багато крові. Він сперся на стіну.
Юлія вже була поруч. Витягла з кишені перев’язочний пакет, явно армійського зразка, розпакувала і, наклавши тампон на рану, почала бинтувати навколо талії.
— Щільніше мотай, — втягуючи живіт, попросив Сергій.
Він так і стояв на колінах, важко дихаючи, впираючись руками у стегна. Пекучий біль у попереку зростав, на боці посеред білої пов’язки проступала яскрава червона пляма. Невже зараз раптово потемніє в очах, стане млосно і він впаде на каміння?
Цього не трапилося. В очах не темніло, дихання налагоджувалося.
— Рана велика? — запитав він.
— Не дуже, — відповіла Юлія. — Здається, неглибока. Дуже довга, отже, глибокою бути не повинна.
— Звідки ти знаєш?
— Ніж вузький, — пояснила Юлія. — Якби ішов углиб, була б коротка і рана, а він наче чиркнув по тобі.
Сергій глянув на неї, нічого не сказавши. Ніж нападника дійсно був вузьким та кривим.
Він підвівся.
— Посидь, — попросила Юлія. — Посидь трохи!