Вася і Моряк вибігають в підземний перехід і там віддихуються. «Підараси, — Вася береться за старе, — їх би в цех». Але Моряка ідея вже не приколює, пішли додому, — починає він, хуй, — каже Вася, ще п'ять флаконів лишилось, продамо і поїдемо, уб'ють, — говорить Моряк, та перестань, — каже Вася, що ти боїшся, зараз швидко все сплавимо, купимо хавки і додому, давай, не бійся, ні, — говорить Моряк, не хочу, — боюсь. Ладно, — не витримує Вася Комуніст, — хрін з тобою. Ось тобі за роботу, давай вали: він дістає дві пляшки і дає їх Моряку. Моряк вагається лише якусь мить — значить так, — думає він, — зранку в мене не було нічого. Зараз у мене дві пляшки. Очевидно, що я в плюсах, — вирішує він і забирає чесно зароблену водяру. Все, давай, — говорить Вася, вдома побачимось. «Да, справді дебіл», — думає він, дивлячись вслід компаньйону, чия втомлена військово-морська туша зникає в темряві переходу. На вулиці теж темніє, з'являються перші зорі, і птахи ховаються від дощу в приміщенні вокзалу. «Якщо зараз поїхати додому, — думає Моряк, — можна зачинитись в душі і до ранку все випити». Так він і робить.
21.00
Він бере все, що в нього залишилось, і йде вечірнім пероном, хочеш не хочеш мусиш ризикувати, коли тобі 19 і голова забита голими тьотками з газетних обкладинок, рекламою та пропагандою — чого тобі боятись на третій платформі Південного вокзалу міста Харкова. О 21.00 підходить транзитний на Баку, провідники бакинці, люди солідні, з бабками, можна спробувати. Вася підходить до першого вагона, його посилають, потім до наступного, за третім разом товстий бакинський комісар зупиняє його, «водка не травлена?» — питає, «нормальна водка, нормальна», — каже Вася, «ладно, давай, пішли у вагон», «навіщо у вагон»? — Вася насторожується, «не бійся, не бійся — каже комісар, — я просто перевірю — бодяжна в тебе водка чи ні, якщо все гаразд — візьму, всю відразу». Вони заходять в купе провідника, там пахне анашою і просто дорогим тютюном, у вагоні тепло і напівпорожньо, в Баку майже ніхто не їде, ті хто їде — сплять, дев'ята вечора, що їм ще робити, на перон вони виходити бояться, аби зайвий раз не нарватись на шмон, водку потім у провідника куплять, краще не соватись на вокзал, від них усіх за кілька метрів несе спермою і драпом, так, ніби всю дорогу, кілька днів і ночей, вони дрочать по обкурці, громадяни йобаного Азербайджану, «заходь», — говорить Васі провідник, Вася ступає в сутінки купе і провідник різко зачиняє за ним двері, «посиди тут», — говорить, зачиняє двері на ключ й кудись іде, Вася починає панікувати, б'є з носака в стінку, стукає у зачинене вікно, крутиться, як щур у тісній, пропахлій азійськими травами кімнатці, врешті сідає на нумеровану ковдру, якою застелена полиця і починає плакати, затискаючи під пахвою пакет з водярою. Ну, добре, говорить він сам до себе, добре, не ний, що вони тобі зроблять, ну, заберуть водяру, на хріна мені ця водяра, подумаєш — водяра. Трахнуть. Да, трахнути можуть, особливо цей кабан у залізничному картузі, який мене тут зачинив. Ні, не трахнуть, як мене можна трахати, але Вася дивиться на столик, засипаний цигарками і презервативами, і думає що в принципі можуть і трахнути. Можуть продати чеченам на комплектуючі запчастини. Потрібен я чеченам? Очевидно, що потрібен. На органи, там нирки відріжуть, легені, яйця, прив'яжуть де-небудь у себе в аулі за ноги і почнуть дзьобати печінку, як Прометеєві, або препарують, як кролика, і зроблять зі шкіри бойовий чеченський барабан, мама з Черкас навіть на могилу не приїде, потрібно валити, валити, доки бакинець не прийшов; Вася скидає пасок і перев'язує ручку дверей, тепер захочуть — не ввійдуть, намагається відчинити вікно, воно трішки подається, Вася висовує голову надвір, у запашні вокзальні сутінки, натискає ще, отвір збільшується, Вася переводить дихання, бачить на полиці кілька порножурналів і рішуче пірнає у вікно. Тут потяг різко сіпається, скрипить своїми ревматичними хрящами і рушає в бік Баку, тягнучи з собою, окрім всього, і ні в чому не повинного Васю Комуніста, мого приятеля між іншим.
Завжди так: хочеш не хочеш — мусиш боротись, інакше з цього нічого не вийде, або сиди вдома і не рипайся, або вже давай — спробуй взяти за яйця прикрі обставини, а там, якщо все вдасться — на тебе обов'язково чекатиме джек-пот, ну, там, не знаю, що в таких випадках дають переможцям — дисконтна картка, постійні знижки, безкоштовний секс, коротше — борсайся, інакше тобі з цього гівна все одно не вибратись; Вася з відчаєм дивиться, як повз нього пропливають останні вокзальні прибудови, зникають спекулянтки і контрабандисти, навіть мінтовні ніде не видно, в цій ситуації він би і їй був радий, весь цей набір рідних і знайомих реалій зникає десь у голубій далечині, і в цей час бакинський комісар розбирається зі своїми нехитрими справами, згадує про заручника і пробує зайти до власного купе. Але двері не піддаються. Ей, невірний, давай відчиняй, кричить він щось на зразок цього. Вагон тривожно вичікує. Вася гарячково совається у вікні і раптом розуміє, що застряг. Провідник взагалі нічого не розуміє. Він за звичкою говорить по-азербайджанськи з щедрими вкрапленнями братніх слов'янських мов, спочатку просто лається, потім лякається — раптом скаута схопив кондратій, потім нервово починає закликати Васю до совісті та порядку, пасажирів закликає бути свідками, потяг уже десь на передмістях і тут віконна рама, в якій завис Вася Комуніст, не витримує і тріщить, Вася встигає згрупуватись, вивертається у вікні і цілком прицільно, як потяганий дворовий котяра, сплановуе з вікна, вітер вривається в порожнє купе для відпочинку провідників і весело жбурляє під стелю гральні карти, упаковки з-під презервативів і порнографічні листівки, руйнуючи, одним словом, усталений побут працівника азербайджанського міністерства шляхів сполучення. І безкінечний потяг, наповнений мішками з вугіллям і валізами з героїном, весело помахує хвостом і вже передніми вагонами в'їжджає на територію Росії, одне слово, чувакам не позаздриш.