— Неформалів потрібно розстрілювати, — каже Вася.
— Троцький сказав? — питаюсь.
— При чому тут Троцький. Дивись — стоять, суки.
— Ну й що?
— Не люблю, — каже Вася і далі йде мовчки.
За півгодини ми переходимо через міст, знаходимо заводський паркан і через діру в ньому пролазимо на подвір'я.
12.30
В Чапая ми були кілька разів, він спеціально для друзів помітив свою майстерню, бо їх там кілька стоїть майже подібних — напіврозвалених ще з часів першої російської революції 1905 року сірих будівель. На Чапаєвій зеленою фарбою написано «соціалізм» і домальовано дещо рахітичну зірку, схожу на медузу, ну, мається на увазі кольором, Чапай, у принципі, типу Васі, теж знається на діалектиці, вони поважають один одного, це ми із Собакою тут чужі — я не люблю Маркса просто так, ну, а Собака має до старого свої претензії, тут усе зрозуміло.
Чапай нас одразу впізнає, привіт, — каже, — заходьте, пропускає нас в каптьорку, висовує голову назовні, сторожко озирається навсібіч і зачиняє за собою двері. Ми проходимо всередину. Чапай, як і водиться серед пролетарів, на побут кладе, кімната в нього майже порожня, посередині стоїть згадуваний вже мною апарат і тривожно гуде, під апаратом валяється пару колб, я, нарешті, згадую, які вони на вигляд, на підвіконні лежать книги, я беру одну — п'ятнадцятий том чогось, чого саме я розібрати не можу, але явно щось партійне, зі штемпелем заводскої бібліотеки, серйозний пацан цей Чапай, він старший за нас на пару років, йому вже за двадцять, до того ж трудовий стаж — це вам не просто так, він проходить за нами в кімнату, сідайте, — каже, в кімнаті кілька табуретів, як справи, — питається? нормально, — каже Вася, — ось Карбюратора шукаємо, давно його бачив? давно, — каже Чапай, сідає на табурет, закидає ногу на ногу і закурює біломор.
Чапай худий і зосереджений, на нас він уваги майже не звертає, сидить собі, нога на ногу, читає якусь партійну пропаганду, на ньому стара майка, кеди і спортивні штани, до того ж, він носить окуляри, серед наших знайомих не так і багато людей, які носять окуляри, хоча, може, це він для понту, не знаю.
— А де він може бути, не знаєш? — питаюсь я.
— Не знаю.
— Він тобі нічого не казав?
— Не казав.
— Хуйово, — кажу я. — В нього батько загинув.
— Вітчим, — поправляє мене Собака.
Чапай мовчить.
— А він у тебе речей своїх не забував? — питаюсь я далі.
— Не забував.
Так можна говорити без кінця, він мантрами якимись говорить, начитався Енгельса і не сприймає нормальної інформації, ці нові комуністи, у них свій поморочений дзен, так ось просто і не в'їдеш, а в'їдеш — не виїдеш, будеш пробуксовувати в глибокій розйобаній колії марксизму-ленінізму, не розуміючи, що до чого.
— Щось читаєш? — раптом питає в нього Вася.
— Та так, — відповідає Чапай. — Підкинули тут пару книг. Перечитую.
— Угу, — каже Вася, все-таки вони однодумці, ми тут намагаємось не заважати.
— Можна ми його в тебе почекаємо?
— Можна.
— У нас бухло є.
— У мене теж, — показує Чапай на свій апарат. — Тільки я не п'ю.
— Що так?
— Трипер.
— Справді? — Я кладу книгу назад на підвіконня. — Де ж це ти?
— Да прямо тут, на заводі, — спокійно відказує Чапай.
— На заводі?
— Ага.
— Що — прямо в цеху?
— Ага.
— У вас же тут одні мужики.
— Ну.
— Хто ж це тебе? — питаюсь. — Себто, вибач — кого це ти?
— Що — кого? — не розуміє Чапай.
— Ну, — говорю, — ти знаєш від кого це в тебе?
— А, — каже Чапай, — ні від кого. У мене побутовий трипер.
— Як побутовий?
— Так. Побутовий. Я ж не трахаюся взагалі. Просто секонд вантажили, ось і підхопив.
— Ясно, — кажу. — Ви, марксисти, просто як янголи — не трахаєтесь, не п'єте.
— Секонд вантажите, — додає Собака.
— Слухайте, — говорить Чапай, очевидно щоб перевести тему, — а у вас бабки є?
— А що? — насторожується Вася.
— Можемо з'їздити до ромів, взяти драпу. Посидимо, почекаємо вашого Карбюратора. А то так без пантів сидіти, я ж не п'ю.
— Ну, — каже Вася, — можна і з'їздити. Думаєш, він з'явиться?
— Хто його знає, — каже Чапай. — Може, з'явиться, може, ні. Вам, до речі, шмотки не потрібні? Там джинси, кросівки. Правда із секонду…
14.00
За таксівку погоджується башляти Вася, він, схоже, вкінець обламався робити бізнес на водярі, не такий він, очевидно, чоловік, не може робити гроші на святому, тому ми виходимо за Чапаєм — Чапай, Вася і я, Собаку лишаємо біля апарату, типу підтримувати вогнище, щоби він вартував і час від часу підставляв під змійовик нову колбу, Чапай показав йому як, але строго наказав із колби не пити, мовляв, негігієнічно, ти б мовчав уже, — каже йому Собака, — трипероносець хрінів, вони заводяться, але ми їх розтягуємо, вірніше ми витягуємо Чапая на вулицю, а там він і сам попускається — бо ж трипер в нього й справді є, що тут заперечиш. В принципі в цьому районі таксі не водяться, тут водяться екскаватори, та й то рідко, тому ми пиздячимо аж до цирку, біля цирку порожньо, крізь сірі плити проростає трава, гарне літо задається, ще б Карбюратора на поминки відправити — взагалі було б здорово, Чапай ловить машину, водії стрьомаються його синіх спортивних штанів, ніхто не зупиняється, врешті він таки спиняє щось там, і ми впихаємось всередину і їдемо до ромів, об'їжджаючи райдужні калюжі.