напрямку, весь час в одному напрямку і мені від цього так добре, ніби мені зовсім не 6, а всі 16, як і моїй подружці, моїй біг вайт мамі, котра тягне мене за собою проти течії, і так міцно тримає мене за руку, що якби я міг, я би просто кінчив, але я лише тримаюсь за неї і не можу кінчити, зовсім-зовсім не можу кінчити і так все життя
— Каса, — каже він. — Общак. Загальна каса, яка формується спільними зусиллями. Скорочено — ЗК.
Чапай, втративши нас із Васею, тримається обома руками за останнього співрозмовника-Собаку.
— Робітнича каса, — каже Чапай. — Жодних банків. Банки — це найобка.
— Фікція, — підказує Собака.
— Точно.
Якусь мить вони мовчать, я знову засинаю, але тут Чапай говорить:
— В принципі, — говорить він. — Тут теж є каса.
Собака розгублено оглядає кімнату.
— На заводі, — пояснює Чапай. — Наш директор тримає її в парткомі. Колишньому парткомі, — додає він.
— Ну? — Собака насторожується. Я теж прокидаюсь.
— В принципі, — говорить Чапай, — сьогодні вихідні, охорона лише на вахті. Територію обходять двічі за зміну. Я знаю їхній маршрут і розпорядок.
— Ну?
— В принципі, — пояснює Чапай, — це не його гроші. Не його працею зароблені. Це трудові гроші. Общак.
— Як у Маркса? — питає Собака.
— Як у Маркса, — погоджується Чапай. — Можемо взяти.
— Ви що, — кажу я, прокинувшись, — йобнулись? Заметуть відразу. Ти що, — кажу Собаці, — не бачиш? — він же поїхав на своєму пиху, він же зараз не з тобою говорить, він же з Карлом Марксом говорить, причому гамбурзького періоду.
— Не тринди багато, — ображається Чапай. — Ніхто тебе не замете. Охоронців всього двоє. Цей завод регулярно хтось бомбить, починаючи від директора. Тут уже красти немає чого.
— Ну, — кажу, — якого ж хріна ми туди поліземо?
— Я сьогодні бачив, — стишує голос Чапай, — як директор щось у себе пакував.
— Що?
— Не знаю. Може, бабки, може, апаратуру. До нього зранку приїздили акціонери, підігнали мікроавтобус і вони туди почали виносити якісь ящики. Забили повністю салон і поїхали. А кілька ящиків лишилось, я сам бачив.
— Ну, да, — кажу, — там підшипники які-небудь, а ми підставлятись будемо.
— Та немає в нього, — шепоче Чапай, — ніяких підшипників. А якщо є — в парткомі він їх не тримає. Там бабки. Або апаратура. Він, сука, замки навіть змінив, я сам бачив.