А наш молодіжний канал продовжує свою роботу і якщо ви маєте що сказати, можете зробити це за телефоном хррр хр хр.
— Записую, — раптом говорить Вася, — стоп: записую.
Він справді дістає з кишені джинсів покусану кулькову ручку і пише собі на лівій долоні номер. Для чого це тобі? кажу, перестань, тут і телефону, мабуть, немає, як це немає? говорить Вася, встає і нетвердо ступає в бік спальні, тримаючи перед собою витягнуту ліву долоню, із записаним на ній номером. Двері до спальні зачинені, але Вася починає стукати, що тобі? врешті озивається звідти наш друг, схоже ми їх там від чогось відволікаємо, мужик, дай телефон, кричить Вася, наш друг замовкає, очевидно думає, чи його це питають, Вася далі стукає, ну, мужик, кричить він, досить трахатись, дай телефон, а ми й не трахаємось, швидко говорить наш друг, двері негайно прочиняються, в них просовується гола волохата рука (ось, воно, думаю я, степан галябарда з нами), яка тримає телефон, Вася на всяк випадок просовує у двері свою ліву руку з номером, так щоби там і не сумнівались, що телефон йому потрібен, швидко забирає апарат, за яким тягнеться довгий-довгий дріт, двері відразу ж зачиняються, і Вася йде назад, зараз, — каже, — я цьому чортовому ведучому зателефоную, для чого? питаю я, зараз-зараз, побачиш, Вася ставить апарат на підлогу, і звіряючись із цифрами на лівій руці, правою починає накручувати диск, притискаючи слухавку вухом і говорячи, зараз-зараз, я цьому підару
це були останні новини, люб'язно перекладені і надані нам нашою лондонською редакцією. А я пропоную вам, шановні радіослухачі, зробити ще одну музичну паузу, ага, — раптом говорить ведучий, — у нас, здається, телефонний дзвоник, послухаємо хто це
все скажу, алло, — говорить Вася, — алло
не спить такої пізньої пори. Говоріть…
я цьому підару зараз все скажу, зараз-зараз
говоріть-говоріть, ви в ефірі
там хтось є, — розгублено простягає Вася мені слухавку
ну, ще б, — кажу
а хто це? — злякано питається Вася
підар, — кажу, — якому ти все хотів сказати. Тож давай.
— Я слухаю вас, — дещо нервово говорить ведучий, він, видно, замучився з такою роботою, ну, та має досидіти, діватись нікуди.
— Алло, — говорить Вася про всяк випадок.
— Ви в ефірі, — каже ведучий.
— Що? — не розуміє Вася.
— Говоріть-говоріть.
— Що йому сказати? — пошепки питається мене Вася.
— Не знаю, — шепочу я. — Про музику що-небудь спитай.
— Про музику?
— Про «Депеш Мод». Знаєш що-небудь про «Депеш Мод»?
— Не знаю.
— Ну, тоді взагалі що-небудь про музику. Потягни час, щоби він не зорієнтувався. Це головне.
— Добре, — напружено говорить Вася і прикладає слухавку до вуха. — Добрий вечір.
— Як вас звати? — терпеливо питається ведучий.
— Чому ви питаєте?
— Ну, я всіх питаю, коли хто дозвониться — як вас звати.
— Точно всіх? — уточнює Вася.
— Всіх-всіх, — заспокоює його ведучий. — То як вас звати?
— Ну, — починає торгуватись Вася, — мене звати… А вас як звати?
— Мене?
— Так, вас.
— Ну, мене, — кокетує ведучий. — Та ладно, бог із ним. Що ви взагалі хотіли?
— Від кого? — знову не розуміє Вася.
— Ну, від мене.