— Але, розумієте, в чому річ — ми йому на якесь наступне свято принесли записи «Депеш Мод», думали він зрадіє, подякує. А він, знаєте, що? Він ввімкнув ці записи і говорить — що за гівно ви принесли? Та це ж, кажемо, той чувак, на якого ти дрочиш щодня, це він співає. Тобі що, питаємо, не подобається? Ні, каже він, не подобається. І вимкнув магнітофон. І більше ніколи «Депеш Мод» не слухав. Уявляєте?
— Да, — розгублено говорить ведучий. Відчувається, що він перевів би розмову на щось інше, але на що ж ти її після цього всього переведеш. — Ну, а далі що було? — питається він врешті.
— З ким? — не розуміє Вася.
— Ну, з цим вашим дрочуном… перепрошую — з другом вашим.
— Пішов у бізнес, — коротко каже Вася, — відкрив у Черкасах мережу аптек. Торгував тромадолом. Рік тому помер від діабету.
— Дрочити менше треба, — злісно каже ведучий.
На якийсь час западає мовчанка. Кожен думає про своє. У ведучого, схоже, свого було не так багато, бо він перший не втримується.
— Ось таку повчальну історію, шановні радіослухачі, розповів нам наш опівнічний незнайомець. Але, мушу
сказати, що сьогодні цей ваш знайомий, — чуєте? — сьогодні він навряд чи зважився б на такий крок.
— Це ще чому? — ображено питається Вася.
— Ну, хоча б тому, що нині й Гехан вже не той, аби на нього, як ви тут нам розповідали, онанувати.
— Ви про що?
— Ну, Гехан сильно змінився. Він змінив имидж.
— Що?
— Ну, зовнішність.
— Чуєш? — Вася знову розгублено соває мені в писок слухавку. — Він каже, що Гехан змінився.
— Спитайся, чи сильно, — раджу я.
—І що, — говорить Вася у слухавку, — сильно змінився?
— Так, не повірите, його старі прихильники його не пізнають. Говорять, це в нього від героїну.
— В нього що, — говорить Вася, — щось відвалилось?
— Навпаки, — радісно говорить ведучий.
Вася розпачливо дивиться на мене. Ой, бля, — думаю.
— У нього щось виросло?
— Так! — переможно вигукує ведучий.
— Що? — питається Вася.
— Здогадайтесь.
— Рука?
— Ні, не рука.
— Нога, — починає гадати Вася.
— Ні, не нога!
— Навіть думати про це не хочу.
— Борода! — вигукує ведучий, витримавши ефектну паузу.
Васю пересмикує.
—І що — велика борода?
— Нормальна.
—І на кого… перепрошую — на кого він тепер схожий?
— Ну, не знаю, — дещо манірно говорить ведучий, — дивлячись із ким порівнювати. Ось кого із відомих осіб з бородою ви знаєте?
— Санта Клауса, — говорить Вася.
— Ну, ні, — ображається ведучий. — Я вам говорю про реальних осіб. Про тих, хто насправді є.
— А Санта Клауса що — немає?
— Немає, звичайно.
— Да, мужик? — єхидно говорить Вася. — Це ти сам придумав?
— Що придумав? — не розуміє ведучий.
— Про Санта Клауса. Це ж придумати таке треба — Санта Клауса немає. Це, скоріше, тебе з твоїм довбаним радіо і всіма монгольськими міліціонерами, разом взятими, немає.
— Якими міліціонерами? — не розуміє ведучий.
— Монгольськими, — говорить Вася.
По той бік ефіру западає важка пауза. Я показую Васі — мовляв, дай мені слухавку, дай я спробую, а то в тебе щось не виходить, що ти зачепився за цього Санта Клауса, ну, не знає чувак, що є Санта Клаус, що ж тепер, може він старовір який-небудь, може, в нього дитинство важке було, може, в нього тато офіцер і мама вчителька математики, а ти його грузиш, дай сюди слухавку, коротше.
— Алло, — кажу я, — ви мене чуєте?
— Так, — жваво реагує ведучий, — а ви мене?
— Вже другу годину, — кажу. — Тут мій друг, на жаль, відійшов і не зміг до кінця дослухати вашу захоплюючу розповідь. Так що там у нас із Дейвом? На кого він тепер схожий?
— Ага, — говорить ведучий, схоже, він навіть не зауважив, що з ним говорить хтось інший, — ну, називайте далі відомих бороданів.
— Лев Давидович Троцький, — кажу я, подумавши. — Чи може ви скажете, що Троцького теж немає?
— Ні, — знічено каже ведучий, — чого ж — Троцький є.
— Ага, бачите, — кажу, — все-таки хоч щось святе для вас лишилось.
— Так, — говорить ведучий — лишилось. Але Дейв на нього не схожий.
— Не схожий?
— Анітрішечки.
— Зі зі топ, — кажу.
— Мимо.
— Ну, добре, — кажу, — Кастро.
— Що?
— Кастро. Фідель Кастро. Схожий він на Фіделя?
— На Фіделя? Так, — говорить врешті ведучий, — на Фіделя трішки схожий. На молодого, звичайно ж, — відразу поправляється він. — Так, на молодого Фіделя — трішки схожий. Я тут нещодавно дивився відеозапис їхнього концерту — нам колеги передали із лондонської редакції, і ось він там справді — чимось нагадує молодого Фіделя. Фантастичне видовище, ви уявляєте — збираються кілька десятків тисяч прихильників «Депеш Мод», а до них виходить Фідель і починає співати голосом Гехана. Уявляєте?