— Я просто хотів у вас запитати, якщо ви не проти, звичайно. Можна?
— Можна, — кажу.
— Скажіть, ви що, справді п'єте горілку і вживаєте легкі наркотики?
— Ну, правда, — кажу невпевнено.
— Серйозно?
— Ну.
— А в мене, — говорить він із сумом, — ніколи разом не виходило. Або водяра, або драп, розумієте?
— Головне звикнути, — кажу.
— Ну, але як ви себе при цьому почуваєте?
— Як почуваємо? — питаю.
— Так — як ви себе почуваєте?
— Знаєте, — кажу, — я себе почуваю, як ріка.
— Як ріка?
— Так, як ріка, що тече проти, власної течії.
Після цього ведучий відразу кладе слухавку — мовчки і трагічно.
20.06.93 (неділя)
0.05
— Спати хочу.
— В електричці поспиш.
— Ага, — кажу. — В електричці. Там же зараз повен вагон дембелів буде. Або грибників. Або міліціонерів.
— Повен вагон міліціонерів? — скептично перепитує Вася. — Ну, не знаю, не знаю.
— Ладно, пішли, — кажу і ми збираємось виходити.
Какао відчиняє нам двері, ви зрозуміли? перепитує — до Кінцевої, там пересядете, вийдете на Вузловій і там вже зовсім поруч, пару годин, — додає він і соває нам якусь брошуру, що це за гівно? питається Вася, візьміть, каже Какао, і хай откровення господнє буде з вами. От мудак, говорить Вася, вже коли двері за нами зачиняються, ага, — кажу, мудак, ми спускаємось вниз і вже на першому поверсі біля ліфта бачимо тіло Собаки, Собака, кричу я, слухай, він, здається, таки помер, да почекай, заспокоює мене Вася, підходить до собачого тіла і перевертає його догори обличчям, Собака весь зариганий, але ще живий, ще б трішки, і він би, мабуть, таки помер, захлинувся би власними ригаками, справжній тобі Гендрікс, що тут скажеш, як би він потім перед господом постав би — зі своїми білими шнурівками на військових черевиках і весь обриганий, ми його підіймаємо, Собако, говоримо, Собако, прокидайся, він приходить до тями, навіть пізнає нас, я заблукав, каже, вийшов, водяру купив, повернувся — а куди йти не знаю, сидів тут, чекав, що хтось із вас вийде, а водяра де? питається Вася, водяру я випив, каже Собака, дощ пішов, холодно було, я ж думав, ви вийдете за мною, ладно, — розчаровано каже Вася, ти можеш іти? да, все нормально, — Собака підіймається, і ми виходимо на Гоголя.
0.30
— Що робити будемо? — питається Вася.
— Поїхали додому, — кажу.
— А Карбюратор?
— А що Карбюратор? З Карбюратором усе гаразд. А цей ось точно нікуди не доїде. Не будеш же ти його тягнути на собі аж до Вузлової?
— Все нормально, — каже Собака. — Я в нормі. Я доїду.
— Може, краще додому? — питаюсь.
— Ні, — говорить Собака. — Тільки не додому.
— Ладно, — кажу. — Але як ми туди доїдемо. Бабок все одно немає.
— Треба було в цього мудака позичити, — говорить Вася.
— Не хочу я в нього позичати, — кажу.
— Ну, так що робити?
— Слухай, — раптом каже Собака, — тобі ж Маруся щось за Молотова давала.
— Точно, — кажу. — Я зовсім забув. — Я лізу до кишені і дістаю звідти досить-таки нормальну двадцятку. — Прикол, — кажу. — У нас, виявляється, є купа грошей. Тільки треба їх десь поміняти. І при цьому відразу не витратити.
0.45
Ми здаємо нашу двадцятку в кіоску неподалік, і ще навіть не встигаємо перерахувати суму в національному грошовому еквіваленті, як на нас натрапляє наряд. Навіть документи не запитали. Колообіг води в природі.
1.25
— Синок?
— Миколо Івановичу…
— Я ж тобі казав, щоб такого більше не було.
— Миколо Івановичу, я зараз поясню.
— Що ти мені, блядь, поясниш?
— Миколо Івановичу…
Ладно, каже Микола Іванович патрулю, я їх забираю, це з тобою? питається він у мене і показує на Васю з Собакою, зі мною, кажу, зі мною, і цей обриганий, показує він ще раз на Собаку, з тобою? зі мною, кажу, ну ладно, пішли до мене, я їх забираю, каже він ще раз патрулю, поговорю з ними в МОЄМУ кабінеті, ясно? товаришу капітан, каже патруль, ми ж їх, типу для плану, пішли на хуй, каже їм Микола Іванович, ясно? ясно, печально каже патруль і йде далі на полювання, план все-таки.
— Значить, так — ви двоє сидіть тут, в коридорі, і чекайте. А ти, — показує він на мене, — за мною.
— Добре, — кажу я і заходжу до завішаного агітацією кабінету. — Скільки у вас тут плакатів, — кажу.
— Ти, блядь, мені ще поговори, — нервує Микола Іванович. — Ти мені ще поговори. Я тобі, блядь, дам плакати. Я тобі що казав? Потрапиш мені на очі — вб'ю. Казав?
— Казали.
— Ну?
— Миколо Івановичу…
— Що?
— Вибачте. Я не збирався сьогодні пити. Ви розумієте… Ми просто з поминок.