Коли в залі з’явилася довгождана пара, Матвія наче обухом по голові вдарило. Перед ним стояла саме та краля, з якою він не так давно в нічному клубі сплутав свою теперішню дружину. Так, то була вона — справжня царівна-лебідь із колись прочитаної нелюбою бабусею казки.
Вродливиця була вбрана в довгу, до звабливих щиколоток, чорну шовкову сукню, вишуканий темно-синій, аж до п’ят, шкіряний плащ і взута в замшеві, такої ж прегарної барви туфлі на високих підборах. Її золотаве (бо яке там пшеничне, як казали затуркані поліщуки) волосся, як і тоді, коли запримітив її, нереальну, в Полотнищі, спадало дощем по витончених плечах, а на вухах і шиї палахкотіли дорогоцінні, з приголомшливо сяйливих сапфірів, волошки.
«Так, це вона», — повторив про себе Доброжанський і згадав той день у Полотнищі.
Тоді він віз у місто Чеславу, свою законну дружину. Тільки з Ярининого двору виїхав, як побачив красуню, що пливла дорогою, мов лебідь. Матвій аж спинився, роззираючись крізь затемнені вікна своєї автівки.
— Нічого собі кралечка! — мовив уголос.
Однак Чеся на почуте не відреагувала.
А тепер ось стоїть перед ним жінка його мрії!
Ось вона — захмарна ціль його наступного експерименту!
Як саме завойовуватиме Маріанну Мальовану, Доброжанський іще не знав. Але в тому, що візьметься за цю складну, а тому таку бажану справу, був упевнений як ніколи.
2013
Від автора
Майже всі прізвиська в цьому романі належать реальним жителям реального села Датинь Ратнівського району Волинської області, у якому мені пощастило народитися. Однак жоден герой у моєму романі, якому належить те чи те прізвисько, не має нічого спільного зі справжніми людьми. Мені важливо було зберегти ці чудові назвиська в літературі, аби вони жили якнайдовше і про них довідалися українці з інших регіонів. Тому прошу читачів, зокрема датинців, не проводити жодних паралелей чи аналогій. Це — лише художній твір.
Дякую за розуміння!
І зичу добра всім читачам!