Цей досвід тим гіркіший, що його можна спізнати лише один раз. Тому розумний Державець повинен подумати про такий лад, за якого його співгромадяни потребуватимуть держави і його самого: тоді вони завжди зберігатимуть йому вірність.
РОЗДІЛ X
Вивчаючи особливості всіх цих панств, треба врахувати ще одну обставину, а саме: чи володіє Державець такою державою, що може, в разі потреби, триматися власними силами, чи йому завжди необхідна чужа оборона. Щоб ліпше з'ясувати це питання, я скажу, що, по-моєму, вистояти зуміють саме ті, хто завдяки масі людей чи грошей здатний виставити достатнє військо й дати бій усякому, хто на нього нападе. Навпаки, чужого захисту, по-моєму, завжди потребують ті, хто не може битися з ворогом у чистому полі, а змушений шукати сховку за мурами і там боронитися. Про перший випадок уже йшла мова, і далі ми ще скажемо, що потрібно. Все, що можна сказати про другий випадок, це — переконувати таких владарів для порятунку свого зміцнювати і забезпечувати всім головне місто, а на решту країни не зважати. Якщо добре укріпити своє місто, а в іншому чинити з підданцями так, як я сказав і ще кажу далі, то нападатимуть на такого Державця тільки з великою осторогою: адже люди завжди побоюються роботи, пов'язаної з труднощами, а напад на Державця, коли місто його добре укріплене і народ його не ненавидить, аж ніяк не легка справа. Німецькі міста найвільніші, території їхні невеличкі, вони слухаються імператора, наскільки самі цього хочуть, і не бояться ні його, ні інших могутніх сусідів: адже вони так укріплені, що кожен вважає взяти їх за справу довгу й морочливу. Всі вони оточені ровами, обнесені міцними мурами, щедро оснащені гарматами, а в складах завжди є на рік запас харчів, напоїв і палива. Крім того, щоб прохарчувати простолюд без утрат для міської скарбниці, вони завжди мають запаси сировини для забезпечення на цілий рік роботи людям у промислах, заняття якими є життєвою основою даного міста і джерелом існування простого народу. Нарешті, в них у пошані військові вправи і вироблено багато законів про військову справу. Отож Державець, який має добре укріплене місто і не викликає ненависті до себе, не може зазнати нападу; якби це сталося, напасникові доведеться забратися геть, бо доля така мінлива, що годі комусь цілий рік даремно стояти з військом, облягаючи місто. Мені заперечать: якщо майно народу залишається за мурами і він побачить його у вогні, то йому забракне терпцю, і довга облога і турбота про свої справи змусять його забути про Державця. На це я відповім, що сильний і мужній Державець завжди переборе ці труднощі, підбадьорюючи підданців, що це лихо скороминуще, або лякаючи їх жорстокістю ворога, або обережно захопивши тих, хто здасться йому ворохобником. Окрім того, ворог, зрозуміло, палитиме і плюндруватиме країну під час вступу до неї, тобто коли голови у людей гарячі і ладні до захисту. А проте Державець повинен тривожитися, що через кілька днів, коли люди охолонуть, шкоди уже буде завдано, зло вчинене і зарадити вже годі. Тоді підданці ще тісніше згуртуються довкола свого Державця, вважаючи, що він їм завдячений, бо оселі їхні спалені, а маєтки зруйновані задля його оборони. Людині властиво відчувати себе зобов'язаною і за добро, яке робить вона сама, і за те, яке робиться їй. Отже, як бачимо, розумному Державцеві неважко буде підтримати дух своїх громадян і на початку, і під час облоги, якщо вони матимуть чим жити і боронитися.