Повертаючись до нашої теми, скажу, що причиною загибелі названих цезарів — це зрозуміє всякий, хто задумається над викладеним вище, — були ненависть або зневага людей. Він зрозуміє, чому одні, діючи таким способом, закінчили щасливо, а інші, діючи другим, закінчили нещасливо. Бо для Перкінса й Олександера, як нових владарів, було марно і навіть згубно наслідувати Марка, повелителя правом спадщини. Так само для Каракалли, Коммода й Максиміна було самогубством наслідувати Септімія Севера, оскільки у них не було достатньої сили, щоб іти його шляхом. Отож новий владар у новій державі не може йти за прикладом Марка і не треба йому наслідувати дії Севера. Від Севера краще навчитися, як засновувати державу, а від Марка — його вміння правити так, щоб держава стояла міцно й непохитно.
РОЗДІЛ XX
Деякі владарі, добиваючись спокійного правління, обеззброювали своїх підданців. Інші роздмухували чвари по провінціях. Треті сіяли невдоволення проти самих себе. Декотрі намагалися переманити на свій бік тих, хто здавався на початку правління ненадійним. Декотрі зводили фортеці, а ще інші їх пустошили й руйнували. І хоча тут важко узагальнювати, не торкаючись особливостей країни, де було вжито подібних заходів, я все-таки дозволю собі висловитися на цю тему.
Навряд чи варто новому владареві обеззброювати своїх підданців. Навпаки, діставши у спадок їх беззбройними, краще озброїти їх. Адже одержана ними від тебе зброя стає твоєю зброєю, ті, кому ти не довіряв, робляться лояльними до тебе, а ті, хто ставився лояльно до тебе й раніше, прихиляються до тебе ще більше. А що озброїти всіх підданців годі, то, виявивши ласку тим, кому ти даєш зброю, можна вже вільніше чинити з іншими. Побачивши таке різне ставлення до людей, озброєні глибше відчують, чим вони зобов'язані тобі. Решта ж подарує це тобі, визнаючи справедливим відзначити тих, хто ризикує більше і в кого більше обов'язків. Коли ж ти обеззброюєш підданців, то цим ображаєш їх, показуючи, що з побоювання чи з недовіри ти в них сумніваєшся. А ця образа й цей сумнів викличуть ненависть до тебе. До того ж, щоб не залишитися самому беззбройним, тобі доведеться найняти чужих солдатів; а про їхню вартість я вже говорив. Та навіть якби вони й були гарні вояки, їх не досить, щоб захищати тебе від сильних ворогів і ненадійних підданців. Тому, як я вже сказав, новий владар у новій державі завжди організовував власну армію. Історія багата на такі приклади. Коли ж здобута нова держава приєднується як окрема частина до старої, то правителеві необхідно обеззброїти її мешканців, окрім тих, хто виступив за тебе. Але навіть цих прибічників поступово треба послабити, привчити до розніженості і взагалі влаштувати так, щоб усі збройні сили складалися з твоїх власних солдатів і щоб вони служили тобі та твоїй рідній землі.
Наші предки та інші мудрі люди любили повторювати, що утримувати Пістойю допомагають міжусобиці, а утримувати Пізу — фортеці. Тому вони розпалювали чвари в деяких провінціях, щоб легше панувати. Це могло й виправдувати себе, коли Італія була ще якоюсь цілістю. Але навряд щоб зараз виявився придатним такий підхід, бо я не вірю, щоб підрив єдності приносив користь. Навпаки, роз'єднані міста при наближенні ворога одразу впадуть, бо слабкіша партія завжди примкне до чужинців, а сильніша не зможе встояти.