РОЗДІЛ XXV
Мені добре відомо, як багато людей дотримувалися і дотримуються думки, ніби все на цьому світі направляється долею і провидінням, а ми самі з нашим розумом не тільки негодні змінити нічого, а навіть геть-то безпорадні. Інакше кажучи, неварто надто надриватися на тій чи іншій роботі, а краще в усьому покластися на долю. Особливо ця думка укріпилася в нашу добу, коли, всупереч усякій людській передбачливості, щодня перед нашими очима робилися й робляться великі перевороти. Іноді, міркуючи про це, я теж починаю схилятися до думки цих людей. Одначе, щоб не відкидати зовсім такого поняття, як свобода волі, можна, по-моєму, визнати тут таку істину: доля розпоряджається половиною наших учинків, але керувати другою половиною дає нам самим. Доля подібна до однієї з тих бурхливих річок, що під час повені затоплюють долини, валять дерева й будинки, переносять землю з місця на місце. Кожен тікає від паводка, поступається його натискові, не в змозі чинити опір. І хоч усе це так, це ще не причина, щоб люди мирного часу не могли уживати запобіжних заходів, зводячи греблі й гаті, аби при новому розливі одводити воду в канал чи послабити напір невтримних і згубних валів. Так само проявляє себе й доля: вона показує свою силу там, де не зустрічає організованого опору, і повертає свої удари туди, де, як вона знає, не зведено гатей і загород, щоб стримати її. Якщо ви поглянете на Італію, яка стала джерелом і ареною всіх цих нескінченних переворотів, то побачите, що це рівнина без жодного захисту чи перепони. Якби вона не пошкодувала для своєї оборони сил, як це робить Німеччина, Іспанія або Франція, то повені або зовсім не сталося б, або вона не принесла б такої катастрофи. Такі мої загальні міркування про те, як боротися з долею. Проте, зупиняючись на подробицях, я не можу не запитати себе, чому сьогодні той чи інший владар блаженствує, а завтра гине, дарма що за цей час не змінилися ні його вдача, ні поводження. Головна причина, як мені думається, все та сама: якщо владар цілком покладається на долю, то він гине, тільки-но доля змінюється. По-моєму, щасливий той, хто вміє пристосовуватися до обставин, так само як нещасливий той, хто не відчуває нових часів. Адже ми бачимо, що для досягнення мети, поставленої перед кожним, тобто слави й багатства, люди йдуть різними шляхами: один з оглядкою, інший з навальністю, один бере силою, інший хитрощами, один обережністю, інший нетерпінням; і кожен може добитися свого. Трапляється, з двох людей, які йдуть тою самою дорогою, один приходить до мети, а другий — ні, так само як двоє, простуючи різними шляхами, однаково здобувають успіх, хоч один ішов дуже обережно, а другий напролом. Це залежить від того, наскільки їхнє поводження відповідає чи не відповідає духові часу. Через те й стається, що двоє людей, хоч і чинять різно, досягають однієї мети, а з двох інших людей, хоч вони діють однаково, один здобуває успіх, а другий — ні. Від цього ж залежить добро чи зло: адже якщо хто править м'яко й лагідно, як велять часи й події, то його правління добре і він блаженствує, але варто часові і подіям змінитися, як він пропадає, не можучи змінити свого поводження. Нема такої розсудливої людини, щоб вона зуміла завжди пристосуватися до нових часів, оскільки не в нашій волі переробити власну вдачу, і якщо людина завжди здобувала успіх, ідучи однією дорогою, то її годі переконати звернути з неї. Ось чому обережний, коли настане час іти напролом, не зуміє цього зробити і пропаде. Якби разом з часами й подіями могла мінятися людська вдача, то доля її залишалася б незмінною. Папа Юлій II у всьому діяв натиском, а оскільки часи й події так підходили до його манери діяти, то він завжди був на коні. Придивіться до його першого походу на Болонью, ще за життя месера Джованні Бентівольйо. Венеційці були невдоволені, іспанський король теж, з Францією довелося почати переговори, а проте папа з властивою йому брутальністю й рішучістю сам особисто командував цією експедицією. Цей крок змусив Іспанію та венеційців збентежено зупинитися: Венецію зі страху, Іспанію з бажання повернути собі Неаполітанське королівство. До того ж папа переманив на свій бік французького короля. Бачачи такий стрімкий наступ і бажаючи примиритися з папою і досадити венеційцям, король не посмів відмовити йому допомогти своїми військами, щоб не завдати папі явної образи. Отож Юлій своїм навальним походом добився того, чого зроду не вдалося б зробити іншому папі, при всій можливій людській розсудливості; адже якби для свого виїзду з Рима він чекав укладення угод і залагодження всієї справи, як учинив би будь-який інший папа, він ніколи не здобув би такого успіху. У короля французького знайшлася б тисяча вимовок, а в інших сторін тисяча погроз. Не стану зупинятися на його інших ділах, подібних до згаданих і всіх до одного успішних. Коротке життя папи уберегло його від поразок, бо в ті часи, коли потрібна стала обачність, прийшла б і його загибель: ніколи б він не відступився від методів, яких вимагала його вдача. Отже, з усього сказаного напрошується такий висновок: оскільки доля мінлива, а люди на вдачу дуже постійні, то вони щасливі, поки доля у згоді з їхньою вдачею, і нещасливі, коли між ними настає розлад. Одначе, як на мене, краще бути сміливим, ніж обачним, бо доля — це жінка, і якщо хочеш володіти нею, її треба бити й штовхати. І, як бачимо, таким людям вона частіше дається в руки, ніж тим, хто діє холодно. І нарешті, як жінка, доля ласкавіша до молодих, бо вони завзятіші, рішучіші і сміливіше борються з нею.