РОЗДІЛ VI
Хай не дивуються, коли я, збираючись говорити про панства зовсім нові, про Державця і державу, наводитиму найбільші приклади; річ у тім, що люди майже завжди ступають у слід, уторований іншими, і когось наслідують у своїх учинках. Одначе, не маючи змоги ані робити достоту як хтось, ані дорівнятися звагою до свого взірця, мудрець повинен завжди обирати шляхи, прокладені великими людьми, і наслідувати найвидатніших, отож-бо як він і не сягне їхньої величі, то перебере на себе бодай її відблиск; треба робити так, як досвідчені лучники: якщо ціль, в яку вони хочуть улучити, здається надто далекою, то, знаючи найбільшу силу свого лука, вони беруть приціл ще куди вище від наміченої точки не на те, щоб кинути свою стрілу на таку висоту, а щоб саме завдяки високому прицілові влучити напевне. Отож я скажу, що в геть-то нових панствах, де новий Державець, труднощі утриматися бувають більші чи менші, як до того, наскільки мужній сам завойовник. Адже така подія, як піднесення простої людини на трон, вимагає або зваги, або талану, і те, і те нібито багато в чому полегшує боротьбу з труднощами. Одначе міцніше тримався той, хто менше покладався на талан. Справа полегшується ще, коли Державець, не маючи інших володінь, повинен сам оселитися в новій державі. Звертаючись тепер до людей, які стали можновладцями міццю своєї зваги, а не мінливістю щастя, я скажу, що найславетніші — це Мойсей, Кір, Ромул, Тесей тощо. Хоча й не з руки міркувати про Мойсея, який був лише виконавцем Божої волі, треба йому поклонятися хоча б тому, що він сподобився такої благодаті — говорити з самим Господом. А коли взяти Кіра та інших завойовників і засновників царств, то побачимо, що всі вони гідні подиву. І якщо розглянути їхні справи і закони, то вони нічим не різняться від справ Мойсея, який мав такого великого наставника. Вивчаючи їхнє життя і діяння, бачиш, що коли вони й завдячені чимось долі, то тільки щасливою нагодою. Нагода дала матеріал, якому вони зуміли надати такої форми, що здалася їм підхожою. Без цієї нагоди потуга їхнього духу пропала б марно, а якби вони не мали цієї потуги, нагода була б змарнована. Треба було Мойсеєві знайти народ ізраїльський у єгипетському полоні і під п'ятою єгиптян, щоб задля порятунку від рабства люди наважилися піти за ним. Треба було Ромулу не знайти місця собі в Альбі і бути кинутим при народженні, щоб стати римським царем і засновником нової батьківщини. Необхідно було Кірові застати персів озлобленими кормигою мідян, а самих мідян зледащілими і ослабленими від тривалого миру. Не міг би Тесей виявити своєї хоробрості, якби афінян не було розметено. Отже, до успіху цих людей привела нагода, а скористатися цією нагодою допомогла їм висока доблесть. Так прославилася й досягла величезного розквіту їхня вітчизна. Люди, подібні названим, які робляться Державцями власною силою, пробиваються до влади важко, але утримують її легко. Самі труднощі, з якими вони пробиваються до влади, стаються, зокрема, через нові закони і порядки, які вони змушені запроваджувати, щоб створити державу й гарантувати собі безпеку. До того ж треба пам'ятати, що нема справи важчої замислом, сумнівнішої успіхом, небезпечнішої при здійсненні, ніж запровадження нових законів. Адже при цьому ворогом реформаторові буде всяк, кому вигідний колишній лад, і він знайде лише байдужих захисників у всіх, кому могло б стати добре за нового устрою. Млявість ця виникає почасти зі страху перед ворогами, які мають на своєму боці закон, почасти ж від притаманної людям невіри, бо вони не вірять у нову справу, поки не переконає їх у тім досвід. Звідси виходить, що кожного разу, коли супротивникам нового ладу випадає нагода виступити, вони чинять це з усім завзяттям ворожої партії, а реформатори бороняться мляво, отож Державцеві з ними стає небезпечно. І все ж. якщо хочете краще зрозуміти цей предмет, необхідно розрізняти, чи можуть такі реформатори триматися власною силою, чи вони залежать від інших, тобто чи треба їм для виконання свого завдання просити або ж вони можуть змушувати. В першому випадку їм завжди приходиться скрутно, і нічого з їхньої справи не виходить, але якщо вони залежать тільки від себе і можуть змушувати інших, тоді рідко коли спіткає невдача. Ось чому всі озброєні пророки перемогли, а беззбройні загинули. До того ж треба сказати, що люди дуже мінливі у своїх настроях, їх дуже легко переконати в чомусь, але важко утвердити в цьому переконанні. Тому слід поставити справу так, щоб, коли люди перестають вірити, їх можна було змусити вірити силоміць. Мойсей, Кір, Тесей і Ромул не були б у стані надовго забезпечити послух запровадженому ними ладу, якби вони були беззбройні, як це сталося в наші часи з братом Джіроламо Савонаролою: цей перетворювач зі своїми новими законами загинув, тільки-но юрба почала втрачати віру в нього, а утримати тих, хто вірив у нього раніше, чи змусити повірити зневірених він не міг. Отож такі люди взагалі мусять боротися з величезними перешкодами, на шляху їх чигають усілякі небезпеки, і треба пробитися силою своєї волі, але якщо вони взяли гору і заживають слави, то, позбувшись верхівки, яка їм заздрила, вони стоять біля кормила влади певні, шановані й щасливі. Ці високі приклади я хочу доповнити ще одним прикладом, він хоч і менший, та все ж їм зрідні і тому вартий усіх інших. Це приклад Гієрона Сиракузького. З простої людини він став повелителем Сиракуз, причому своїм щастям він зобов'язаний нагоді. Річ у тім, що гноблені сиракузці обрали його своїм воєначальником, а за заслуги свої він був потім піднесений ними у володарі. Ще в приватному житті він вирізнявся такою доблестю, що йому, за словами одного історика, тільки царства бракувало, щоб стати царем. Він розпустив стару армію і утворив нову, розірвав давні союзи і уклав нові, а потім, маючи власних союзників і військо, він міг на цьому грунті зводити будь-яку споруду; отже, прихід до влади коштував йому надзвичайних зусиль, а утримував він її легко.