Перейнятий нудьгою, сонний голова пробубонів прізвище чергового промовця:
— Професор Палладі.
На трибуну вийшов головний архітектор міста, отже —найкращий будівничий Архітекторії. Людина, судячи з усього, сором'язлива й скромна, він говорив тихим тоненьким голосом.
— Шановні колеги, — почав він. — Я розчарований роботою нашої наради. Критика, яку ми тут чули, поверхова й не нова...
Нарешті знайшлася людина, для котрої здоровий глузд понад усе. І що за людина — головний архітектор міста! Ось зараз він з висоти свого авторитету дасть чосу колегам, які дозволили собі зневажливо поставитись до таких цікавих пропозицій. Я стиснув у руці олівець і приготувався записувати.
— Мушу визнати, поклавши руку на серце («...скажу вам щиро й відверто» — саме таких слів чекав я, і він матиме цілковиту рацію), що під час спорудження Архітекторії ми припустилися непростимих помилок, — сказав професор Палладі. — Нікчемні дилетанти — ось хто ми!
Як, і він теж з глузду з'їхав? Мій олівець завмер у повітрі. Я був приголомшений. Учасники наради втомлено кивали, наче йшлося про загальновідомі істини, що набили оскому.
— Мені не тільки соромно за наше з вами місто, я холону від жаху, тільки-но згадаю, що цю потворність побачать туристи...
Е, ні, це вже явна маячня.
— Яка, до біса, потворність! .. — не витримавши, вигукнув я.
— Що ви сказали? — спитав голова, сонливість з нього на якусь мить мов рукою зняло. — Якщо ви просите слово, будь ласка, виступайте.
Я рішуче підвівся і зразу опинився в центрі уваги.
— Те, що я чую тут, не вкладається в голові, — заявив я. — Архітекторія — чудове місто! Я тут вперше і просто приголомшений...
— Вельмишановний добродію, — по-батьківському перепинив мене голова. — Даруйте, але я мушу нагадати вам, що здатні дивуватися лише невігласи. Люди освідчені не дивуються ніколи. Ми ж дуже добре знаємо, що краса й Архітекторія не мають між собою нічого спільного.
Що я міг одповісти? Всі дивилися на мене явно співчутливо. Я збентежено опустився в крісло.
— Продовжуйте, будь ласка, професоре Палладі, — зітхнув голова. — Тільки постарайтеся уникнути всім відомих істин, які давно надокучили нам: ми й без вас знаємо, що Архітекторію споруджено зовсім неправильно.
Вкрай ображений цим докором, професор знову заговорив, уп'явшись очима в свої папери, немов соромився дивитися на аудиторію.
— З перших класів початкової школи нас учили, що архітектура — це мистецтво проектування і будівництва споруд. Але хто нам казав, що ці споруди мають бути нерухомі? У жодного з нас, і насамперед у мене, немає й крихти уяви. Хіба книги прикуті до столів? Хіба картини не можна перевішувати, а скульптури переставляти? Хіба оркестри не кочують по всьому світу? То чому ж тоді витвори архітектури мають лишатися навіки нерухомими, особливо нині, в епоху небаченого технічного прогресу?
— Цікаво, яка ще дурниця спаде вам на думку, — пробурмотів сонний голова. — Втім, продовжуйте, нам же не первина слухати таке.
Цього разу мені вперше здалося, що він має рацію, бо з чудернацької теорії професора Палладі я анічогісінько не второпав.
— Даруйте мені, що обтяжую вас своїми недорікуватими міркуваннями, — самопринизливо вів далі промовець. — А щоб ви впевнилися в моїх жалюгідних уявленнях про архітектуру, я наведу вам один приклад. Ми проектуємо будинок вікнами до сонця або в інший бік, щоб максимально використати природне світло. Це свідчить, що ми недалеко відійшли від епохи перших хатин, збудованих людиною.
Зашарівшись, він ще нижче похнюпив голову в папери й голосом, що, здавалося, благав про полегшення, продовжував:
— Менш примітивною видається думка про спорудження будинків на міцній осі, що дозволило б їм обертатися й завжди стояти вікнами до сонця, або, іншими словами, — як буде зручніше мешканцям. Звісно, мої ідейки потребують ще доробки. Та постає ще одне питання: чому будинок і люди, які в ньому перебувають, мусять весь час залишатися на одному місці? Адже житлові будинки, якщо їх поставити на колеса, могли б переміщатися залізницею до моря або за місто, залежно від пори року. Я свідомий того, що ця пропозиція банальна, як і інша — про будинки-амфібії, мешканці яких здійснювали б захоплюючі морські подорожі, залишаючись в своїх квартирах з усіма вигодами. Я вже і проекти таких будинків розробив: одні — схожі на кораблів, інші — на риб. Щодо літаючих будинків, то цей проект я все ще розробляю...
Ось тобі й недоумкуватий! Тепер я дивився на нього іншими очима. Палладі пропонував одну з найбільших революцій, які будь-коли знала архітектура. Він пропонував рухомий стиль.