— А я навіть радий. Відколи я в Архітекторії, то багато чого зрозумів. І вирішив залишитися тут, стати архітектором. На мене справила величезне враження ваша теорія рухомої архітектури, ваші проекти будов, що пересуваються в просторі, самохідних шкіл. Мені здається, цю ідею не тільки можна, а й треба значно розвинути. І от у мене виникла думка: якщо можуть рухатись будинки, то чому б не рухатися цілому ансамблеві, тобто всьому місту?
Професор Палладі зовсім байдуже зирнув на мене сумними очима.
— Невже ви не збагнули, професоре! Це ж був би грандіозний проект — рухоме місто, що, скажімо, взимку переїжджає до теплих країв, влітку — до моря, а, може, їде слідом за своєю футбольною командою! Що ви на це скажете?
— Не вбачаю в цьому нічого особливого, — почув я у відповідь.
— Невже мені не здалося? Я запропонував йому побудувати перше в світі рухоме місто, а він і вусом не повів!
— Втім, такий проектик можна було б обмізкувати, — мляво обізвався професор. — Даруйте за нескромність, але цим питанням я займаюся вже не перший рік, і, якщо ви не проти, ми могли б об'єднати зусилля...
Я почувався невимовно щасливим:
— Працювати з таким генієм, як ви! Професоре, я в захопленні! Адже ви най...
— Благаю вас, забудьте цей грубий вислів. Немає нічого «най». І мушу попередити, я дивлюсь на вас як на досить посереднього помічника, не більше, тому вам доведеться насамперед багато вчитися, дуже багато. Адже архітектура — справа серйозна...
Відтоді я живу в цьому місті. Колишній журналіст став архітектором і працює під керівництвом професора Палладі. Я ні в чому не розкаююсь, запевняю вас. Архітекторія — чудове місто, і люди в ньому чудові! Вірніше сказати, не дуже погане містечко. І люди тут досить тямущі. Я б навіть сказав, що це найменш некрасиве в світі місто, де живуть найменш дурні і самовпевнені люди...
СПОРТОГРАД
На старт! Увага! Марш!
— На старт! Увага! Марш!
Ледве загоряється зелений сигнал світлофора, як люди прожогом кидаються через перехід. Регулювальник у футболці та чорних шортах стежить за дотриманням правил бігу, а коли хтось, випередивши суперників, грудьми розриває фінішну стрічку на протилежному тротуарі, свистить у свисток.
— Молодець! Перемога за вами!
До героя забігу підходить переможниця останнього конкурсу краси і вручає йому медаль та букет запашних квітів. А тим часом регулювальник-суддя дістає квитанційну книжку й записує ім'я та прізвище людини, що прибігла останньою: штраф.
Так у Спортограді переходять вулиці. Коли ж для пішоходів горить червоне світло, вулицями мчать на велосипедах школярі, на мотоциклах робітники, на червоних швидкісних автомобілях місцеві багатії та бундючні чиновники. Певна річ, кожен транспорт рухається в своєму ряду. Фінішують вони на площі Пеле, на вулиці Боксерів і на Гоночному проспекті; судді-регулювальники пильно стежать за неухильним дотриманням спортивних правил руху.
Це місто стартів, царство секундоміра, батьківщина рекордів. Кожного ранку в школах вручається кубок учневі, який раныше за інших переступив шкільний поріг, а на заводах і в установах — робітникові й службовцеві, що першими прийшли і роботу.
Якщо в інших містах люди хочуть просунутися по службі, мріють про керівну посаду, то тут найзаповітніше прагнення кожного — завоювати рожеву майку найкращого робітника року, жовту майку того, хто найраніше просинається, приз кращого стрибуна на площадку трамвая, почесний значок члена найспортивнішої родини, медаль найпрудкішого пішохода або принаймні прапорець найпалкішого вболівальника.
У Спортограді ніколи даремно не гають часу: прогулюючись, жителі по-баскетбольному перекидаються м'ячем, а глядачі, які з вікон спостерігають за ними, аплодують найкращим кидкам; замість того, щоб підніматися ліфтом або сходами, тут стрибають з жердиною у вікно; в міських парках панують спортивні ігри та вправи — біг, стрибки, футбол (уздовж клумб стоять судді-помічники, і коли м'яч потрапляє на клумбу, його вводять у гру, ніби з ауту). Щоранку жителі Спортограда поспішають за місто (годинка-друга спортивної ходьби), а кожної суботи й неділі на стадіонах відбуваються змагання — між спортсменами, ветеранами спорту, пенсіонерами, дітьми, мамами, дідусями, бабусями...
Замовляючи візитні картки, жителі Спортограда обов'язково зазначають. у них після імені та прізвища свій спортивний фах або улюблену команду. Наприклад: «Адвокат Джакомо Луччі, вболівальник "Інтера"», «Інженер Франческо Розі, вболівальник "Ювентуса"», «Доменіко Яннеллі, 100 м за 10,2 сек.», «Доктор Франко Еспозіто, колишній центральний захисник» і т.д.