Обох, літератора й художника, брала нетерплячка поділитися якомога скоріше своїми відкриттями; тому обидва бігцем подалися до голови жюрі кінематографістів, який саме був у переглядовому залі.
— Нагодилися ви вчасно, — зрадів той. — Я ще раз переглядаю фільм, якому ми одностайно присудили першу премію: шедевр!
На екрані проектувалося мерехтливе сіре світло.
— Це великий режисер, — палко продовжував кінодіяч. — Фільм відкриває нову еру в кіно: не буде більше зображень, сюжетів, дійових осіб. Бачите? Ця стрічка цілком сіра. Вона матиме колосальний успіх. Її можна дивитися сотні разів, і вона завжди буде новою; глядачам ніколи не набриднуть сюжет та актори, хоча б тому, що їх взагалі нема.
Поздоровивши один одного, три головуючі побігли до колег із жюрі телевізійного та музичного конкурсів. Ті обидва теж аж світилися від щастя: вони відкрили двох надзвичайних митців, їхні роботи, безумовно, справжня революція в мистецтві: годинна телевізійна програма під назвою «Біла тиша» (на екрані нема ні зображення, ні звуку) та німа пластинка.
— Два справжні генії! До того ж, розумієте, під мовчазну пластинку можна й танцювати. Автор цілком певен: мовчазна музика сприятиме розповсюдженню нового танцю «нерухомка», який виконують, не рухаючись. Його танцюватимуть усі, це буде наймодніший танець.
Коли продюсери та видавці довідалися з «поінформованих кіл» про наслідки конкурсу, їхньому захопленню не було меж:
— Надзвичайні, рідкісні митці! Вони заслуговують найбільшої підтримки, а на рекламу їхніх творів можна не шкодувати грошей...
— А певно! До того ж їхні роботи не коштуватимуть нам нічого: ми заробимо на них мільярди!
— Чого ж ми чекаємо? Нехай швидше називають переможців!
— Правильно! Негайно оголосити імена авторів!
Та коли розкрили конверти з іменами переможців, на всіх чекало приголомшуюче відкриття: всі роботи створені однією особою. Одна-єдина людина перемогла на Великому Конкурсі в усіх галузях мистецтва!
Захват годі було стримати:
— Браво! Слава! Неймовірно! Тим вагоміший успіх! Зосередимо всю рекламу на одній особі! Це буде перша, найяскравіша зірка нашої рідної Сенсаціонії!
Мабуть, ви вже самі здогадалися, що переможцем на Великому Конкурсі в усіх галузях мистецтва став не хто інший, як Освальдо.
Його нудило від безглуздих модних вихилясів, йому остогидла несамовита реклама Великого Конкурсу до такої міри, що одного разу, особливо розгнівавшись, він вирішив взяти участь у конкурсі.
«Ви хочете дурних вихилясів? Я надішлю вам найбезглуздішу з нісенітниць у світі. Принаймні жюрі зрозуміють, що на всю Сенсаціонію знайшлася бодай одна душа, не схибнута на сенсаціях, людина, яка віддає перевагу білим екранам, тиші та чистим полотнам перед нікчемними фільмами, перед брудними картинами чи оглушливою музикою».
Певна річ, Освальдо навіть не думав перемогти. Тож він геть отетерів, коли до нього в помешкання вдерлися в повному складі всі жюрі, всі продюсери та видавці міста, сила-силенна журналістів та фотокореспондентів.
Вони обнімали Освальдо, тисли йому руку, цілували.
— Браво! Вітаємо! Яка геніальність!
— Інтерв'ю, будь ласка!
— Дозвольте знімочок... прошу, всміхніться!
Продюсери та видавці тицяли йому в руки контракти та пачки банкнотів.
— Я хотів би придбати виключні права на видання всіх ваших романів!
— Ви повинні знімати фільми тільки для мене!
Врешті-решт Освальдо збагнув: усі нагороди Великого Конкурсу виграв саме він, і ця маячня, ці несамовиті обійми, від яких він мало не задихнувся, означали успіх. Та вони що, з глузду з'їхали? Невже не второпали, що він хотів тільки покепкувати з них та й годі?
— Геть! Забирайтеся геть! Облиште мене! — вибухнув він, енергійно продираючись крізь натовп шанувальників. — Я не хочу вашого успіху!
Але у відповідь гримнули захоплені вигуки:
— Яка скромність: не хотіти успіху! Оце справжній митець. До того ж неабияк знається на рекламі. Ми опублікуємо його слова: вони справлять велике враження.
— Та яка тут до біса скромність, я вам кажу цілком серйозно. Забирайтеся геть!
— У нього вдача справжнього митця: дивак, нервовий. Саме такими публіка уявляє своїх зірок.
Коли знесилений Освальдо нарешті зостався сам, на ротаційних машинах уже друкувалися екстрені випуски газет: «Успіх поцілував чоло нового великого багатогранного таланту. Освальдо — тріумфальний переможець Великого Конкурсу!»
Ще ні на кого не налітала повінь такої оскаженілої моди. Молодики кулаками прокладали собі шлях у зали, де виконувалася його мовчазна музика, за шалені гроші перекуповували в спекулянтів квитки в дансинги, де можна було потанцювати його знамениту «нерухомку». Кінотеатри були вщерть повнісінькі, сім'ї не відходили від телевізорів: усі хотіли дивитися його сірі фільми та телепередачі «Біла тиша», де на екрани проектувалося лише світло. Книжки з чистими сторінками йшли нарозхват, торговці художніми творами збували за неймовірну ціну його білі полотна. Все це було модне, а хіба від моди можна відставати?