— Батьківщина чекає тебе!
Фільм закінчився.
— Ну, що ти тепер скажеш? — питає батько, коли спалахує світло. — Вийде з тебе великий воїн?
Та ніхто не відповідає. Син уже втік, вилікувавшись від войовничих намірів.
Паоло сказав «Ні»
Казка на три дії
Дія перша
Велика честь
З балкона свого палацу Великий Маршал проголосив, що сумні для батьківщини дні нарешті минули і що він починає нову війну. Великий Маршал звертається до своєї доблесної армії, і шикуваної перед палацом, і до родин вояків, що купчилися і навколо. Хизуючись каліцтвом, стояли інваліди-чоловіки (таких було небагато: більшість загинула в минулих війнах); кожна жінка мала на собі ознаку жалоби по загиблому чоловікові, синові або братові. Траурне вбрання прикрашали пам'ятні медалі.
— Відважні мої! — горлав Великий Маршал. — Вас чекає слава! Знищуйте ворога, руйнуйте його будинки, паліть лани! Це ваш обов'язок перед батьківщиною! Ви готові виконати його?
— Так точно! — хором відповіли вояки.
— Матері, батьки, сестри! — пащекував далі Великий Маршал. — Вам випала велика честь віддати батьківщині своїх синів, чоловіків, братів. Чи ви горді цим?
— Так точно! — відгукнулись жінки в чорному.
— Я пишаюсь тобою, о великий народе Солдафонська!
Нараз обличчя Великого Маршала спотворила гримаса гніву,
і, вказуючи пальцем у глиб натовпу, він обурено вигукнув:
— Лише одній людині я не можу цього сказати — матері, яка не спромоглася виховати сина в дусі священної любові до батьківщини!
Тисячі приголомшених очей, мов по команді, вп'ялися в матір Паоло, але жінка не опустила голови.
В очах усіх з'явилося презирство. На жінці теж траур, вона втратила на війні чоловіка й брата, проте — як це можна! — не хотіла помсти за них. Великий Маршал мав слушність: вона не гідна Солдафонська.
На щастя, в цю мить засурмили фанфари й почався парад військ, які вирушали на війну.
Коли натовп розходився, всі обминали ту жінку, мов прокажену. Ще б пак! їхні рідні йшли виконувати свій священний обов'язок, а її син Паоло — дезертир. Відтоді ніхто з людей не обізвався до неї й словом.
Дія друга
Паоло і генерали
Великий Маршал викликав до палацу всіх повновладних керівників, тобто найвищих воєначальників. Хоч армія Солдафонська зазнала величезних втрат, їй усе-таки вдалося захопити певну частину ворожої території. Противник чинив шалений опір і для остаточної перемоги потрібні були нові солдати. Всі зійшлася на тому, що необхідно призвати до армії п'ятнадцятирічних підлітків.
Нова армія — це нові битви, нова слава Солдафонська. Генерали випили за майбутню перемогу.
— Ми можемо пишатися нашим народом, — мовив Великий Маршал. — Бойове завзяття благородних юнаків Солдафонська не викликає сумніву. З цим я поздоровляю вас, мої генерали, бо ви особистим прикладом запалюєте солдатів на подвиги.
— У нас справді чудова молодь, морально здорова, відважна, чесна, — погодився генерал, уповноважений по трофеях на загарбаних землях. — У нашому місті не буває крадіжок. Завдяки військовому вихованню у нас нема злодіїв.
— Не тільки злодіїв, а й вбивць, — додав інший генерал, командир «Бригади смерті», штурмового з'єднання, солдати якого спеціалізувалися усувати вартових і спалювати ворогів вогнеметами.
— Любов до батьківщини — єдине почуття, яке надихає всіх нас, — обізвався генерал, відповідальний за придушення партизанського руху на окупованих територіях. — Не можна без захоплення говорити про те, як мої люди точно виконують накази, переслідуючи партизанів.