Клоріндо посадовив його в свою, на два місця, машину й поїхав до Палацу науки. Там він піднявся ліфтом, потім рухома підлога привезла його в простору, огорнуту напівтемрявою кімнату.
І ось він разом зі своєю механічною людиною стоїть перед Мудросом — Великим Інженером, що урочисто сидить в кріслі з широкими підлокітниками, де сила-силенна кнопок. Наділений найвищою владою в Автоматії, Мудрос розглядає й затверджує кожний винахід. Значення його неосяжні, він ніколи не залишає Палацу науки, завжди готовий зосередити свій сумний погляд мудрого старого на черговому винаході, розібратися в ньому й належно оцінити.
— Великий Інженере, — запинаючись од хвилювання, почав Клоріндо, — я винайшов... ось це...
Мудрос, огорнутий напівтемрявою, залишався байдужим, він тільки ворухнув пальцем, натиснувши кнопку на підлокітнику, і прожектор освітив механічну людину.
— Це досконала модель, — вів далі Клоріндо. — Автомат, завдяки електронному мозкові, розуміє кожен мій наказ і виконує його. Коли ми створимо таких автоматів багато, людям не доведеться робити нічого: в установах і на заводах натискуватимуть кнопки вони.
На сумному Мудросовому обличчі не відбилося нічого.
— Не віриш? — спитав Клоріндо. — Він справді працює. Ось зараз побачиш. Іди! — Механічна людина пішла. — Бачив? Він може робити все. Сідай! — Механічна людина виконала команду. — Привітайся! Стань навколішки! Почухай потилицю!
Промінь прожектора невідступно прямував за механічною людиною, і Мудрос. придивлявся до витвору Клоріндо уважно мов режисер до актора на репетиції. Та в його сумних очах, я і раніше, годі було вичитати бодай найменший присуд.
Клоріндо тремтів від хвилювання. Адже доля його винаходу залежить від єдиного слова цього старого.
— Ну, тепер бачиш? Хочеш, вона виконає будь-яке інше завдання?
Мудрос заперечно хитнув головою.
— Ну, то видаси мені патент? — згоряючи від нетерпіння, вигукнув Клоріндо.
Мудрос мовчки дивився на механічну людину.
— Ну? — в Клоріндо перехопило подих.
Великий Інженер заплющив очі й здригнувся, ніби раптово отямився.
— Ні, — ледь чутно вимовив він.
Клоріндо відчув, як у нього опустилося серце, а все тіло охопив протест.
— Чому ні?
Прив'язаний до металевого ліжка, Клоріндо дивиться просто перед себе — на електричний стінний годинник. Секундна стрілка біжить ривками, ніби рухається під водою, — так, принаймні, йому здається. То, мабуть, тому, що в нього очі сповнились слізьми.
Через скільки секунд спрацюють електронні промені? Тридцять, двадцять дев'ять...
Наче засуджений до страти, він не може відірвати погляду від стрілки, котра відлічує останні миті його існування.
Він так мріяв сконструювати досконалу машину... механічну людину... допомогти людям стати щасливішими.. Тепер же все байдуже, все здається до огиди непотрібним, нікчемним... Мати, батько... їхній поцілунок на добраніч — мов ніжна перепустка у світ солодких снів... Навіть ці згадки приносять зараз гіркоту... Йому бридко... він не хоче думати ні про що... Тепер би лиш машину снів: натиснути кнопку нескінченного, рятівного сну й ніколи більше не прокидатися...
— Винахід тобі не вдався, — відказав йому тоді Мудрос. — Взяти, приміром, рухи: їм бракує плавності, це руки механізму.
— Але ж це машина! — запротестував Клоріндо. — Машиною вона завжди й залишиться.
— Я високо ціную твої добрі наміри й твою працю, Клоріндо, але ти не вирішив ще багато проблем. Зверни увагу на колір його обличчя.
Прожектор освітив обличчя людини-автомата.
Знайшов до чого прискіпатися! Шкіра з вигляду була якраз ніби справжня, винахідник передбачив на ній навіть пори і кілька веснянок.
— Ти впевнений, що така шкіра засмагне?
— Не знаю, — пробелькотів Клоріндо. — Щиро кажучи, я про це не думав.
— От бачиш! Твій витвір не зовсім такий, як людина. Твій автомат постарішає? В нього посивіє волосся? Він з роками зсутулиться?
І про це Клоріндо не подумав.
— Я виправлю помилки, я ще попрацюю над ним, побачиш, у мене все буде гаразд.
Мудрос похитав головою:
— Може, це тобі і вдасться, але навряд чи ти впораєшся з основною вадою — зробити так, щоб твоя машина мислила й діяла, як жива людина, без чиїхось вказівок.
— Це нездійсненно! — вигукнув Клоріндо. — Таку машину винайти неможливо!
Великий Інженер натиснув кнопку, й Клоріндо, освітлений яскравим променем прожектора, відчув себе в ролі обвинуваченого.
— Чому ти сумніваєшся в тому, що я сказав? — суворо спитав Мудрос.