І ось вищезгаданий перед ним — у центрі дзеркала. Спіймався, давній знайомий! Ну й пика — тупішої не знайдеш. Хвалитися, звичайно, не личить, але злочинця від чесної людини Ікс-3 С безпомилково відрізняв за виразом обличчя. Та годі, час починати допит.
— Гаетано Лойяконо, — попередив він допитуваного, — агент Ікс-3 все знає, тому раджу признатися. Що ти робив тої ночі, коли пограбували ювелірний магазин «Перлина»?
— Я? Спав, — миттю відповів вищезгаданий. Яке невинне личко! Явно прикидається дурником.
— Бідолашний, спав... Брехун! У тебе є свідки, які це підтвердять? Знаю, що нема...
— Присягаюсь вам, я кажу правду. Я ліг о двадцять другій тридцять і прокинувся...
— О сьомій! — глумливо закінчив за нього Ікс-3. — О сьомій ти справді був у ліжку, і саме з цього часу я знову почав стежити за тобою. Але чим ти доведеш, що між двадцять другою тридцять і сьомою не виходив з метою обчистити ювелірний магазин?
— Нащо ж вам докази, коли ви з мене очей не зводите?..
Ось тобі й маєш!
— Звідки ти знаєш? — обурився Ікс-3. — Ще не народився той, хто помітив би, як я за ним наглядаю, стежу, підслуховую його. Коли тобі відомо, що я з тебе очей не зводив, виходить, ти сам за мною стежив. Сподівався розвіяти підозри?.. Чи, може, збирався мене вбити, коли я доскіпаюсь до істини?
Тип у дзеркалі збентежився. Тим краще! Головне — не дати йому отямитись.
— Зізнавайся! — закричав Ікс-3. — Ти завжди мріяв про коштовності з «Перлини». Може, заперечиш, що третього березня стовбичив перед вітриною з коштовностями й думав: «Ось мені б такі!»?
Гаетано Лойяконо зблід.
— Ну, подумав... — пробелькотів він, але тут-таки опанував себе. — Мало хто думав про це... Кожен, хто зупиняється перед вітриною, я певен...
— Твоя правда, інакше в Свавільську не було б ста відсотків підозрюваних. Але ж проти тебе не тільки ця законна підозра, а досить серйозні другорядні докази. Перший: ти крав ще дитиною. Пам'ятаєш, цукерки з буфета? А три картинки та дві кульки, вкрадені в другому класі? Другий доказ: відсутність алібі. Третій: після крадіжки ти весь час думаєш про цей ювелірний магазин. Четвертий: ти стежив за мною... Ну що, тепер зізнаєшся?
— В чому? Присягаюсь, я не винний. Тієї ночі я спав!
Цей облудник явно затявся. Що ж, тим гірше для нього! Як учили в поліцейському училищі, зізнання не примушує себе чекати на допиті третього ступеня.
Ікс-3 спрямував яскраве світло лампи у ненависну пику, що дивилася з дзеркала.. Це була типова фізіономія закоренілого злочинця — тупа, з мертвотно-блідими щоками.
— Питаю востаннє: зізнаєшся? Ні? Тоді нарікай сам на себе. —Лясь! .. Ікс-3 підкріпив останні слова дзвінким ляпасом.
— Ой, боляче! —Щока в дзеркалі почервоніла, як помідор.
— Кажи, де сховав украдене! — І знову — лясь!.. Тепер почервоніла друга щока. — Зізнавайся!
— Не бийте мене, я нічого не знаю, присягаюсь, я невинний!
Агент Ікс-3 оскаженів. То йому ще мало? Ну що ж — на тобі!..
І на вищезгаданого градом сипнули зуботичини та запотиличники (а він добре знав, як дошкулити найболючіше). Обличчя в дзеркалі вже побуряковіло й роздулося.
— Кажи! — Ікс-3 лупцював так, що годі було терпіти. — Зізнавайся!
Нарешті допитуваний почав благати:
— Досить, я вже не можу, я все розповім! ..
Він більше не відмагався: крадіжка в ювелірному — його робота.
Охоплений радістю переможця, Ікс-3 стрімголов кинувся до поліцейського комісаріату.
— Синьйоре Комісар, — закричав він, — я з'ясував: ювелірний магазин обібрав Гаетано Лойяконо!
Чому ж Комісар, замість поздоровити заповзятого агента, так підозріло дивиться на нього? Либонь, недочув, а то не відказав би:
— Ювелірний магазин обікрав ти? Ніколи б не подумав.
Що це? Чи він несповна розуму?
— Та не я ж, синьйоре Комісар. Я ж бо у вас працюю, я агент Ікс-3. Кажу вам ще раз: я викрив злодія — вищезгаданого Гаетано Лойяконо. На допиті третього ступеня він зізнався. Ось протокол з його підписом. Бачите, жодного сумніву.
Та Комісар все одно не сказав агентові: «Молодець» — навпаки, викликав двох поліцаїв, і ті, замість арештовувати вищезгаданого, взяли самого агента.
Отямився Ікс-3 в камері. Він постукав у двері, але у відповідь почув глумливі смішки. В його натренованому на підозрах мозку блискавкою майнув здогад, що ці двоє поліцаїв — спільники грабіжника. Так, так, тут не могло бути ніяких сумнівів: І рятуючи вищезгаданого, вони підступно заарештували того, хто його викрив…
На щастя, в Ікса-3 виявились папір і ручка, і він поквапився поділитися своїми припущеннями з Комісаром.