--- Дякую тобі Пєрло.
--- Віддячиш тим, що забереш мене з відси.
Жінка вийшла, а Карол залишився в будинку. Його гризли сумніви. Він довірився зовсім незнайомій людині. Таке траплялося з ним рідко. Звісно в нього не було вибору. Та все ж, це було необачно. Від нервової напруги у нього тремтіли руки. Він не знав куди себе подіти. Чоловік то сідав, то ходив туди-сюди по кімнаті. Час плив дуже повільно. Нарешті заскрипіли вхідні двері. На всяк випадок Карол сховався за ширмою. До будинку зайшла Пєрла.
--- Ти де?
Жінка обвела кімнату поглядом.
--- Тут.
Обізвався зі свого сховку, її гість і з’явився на очі.
--- Я ж казала, що тобі нічого тут не загрожує.
--- Зайва обережність не зашкодить.
Господиня приязно посміхнулась.
--- Я приготувала човен. Тільки варта пройде вздовж берега, я спробую переправити тебе до храму.
--- Може я, краще, попливу сам? Не хотілося б тебе наражати на небезпеку.
--- А, як ти, повернешся по мене? Чи ти вже забув про свою обіцянку?
--- Про це, я не подумав.
--- Ото ж бо!
Пєрла визирнула у вікно. По над озером пливли маленькі вогники. Це варта, освітлювала собі шлях смолоскипами. Вогники віддалялись, нарешті зовсім зникли за береговими заростями.
--- Час! Треба поспішати. Невдовзі вони ітимуть назад.
Жінка і чарівник, тихо наче примари дісталися до берега, де на них чикав невеличкий човен.
--- Сідай за весла. А я тобою керуватиму.
Це пролунало як наказ і трохи розсмішило Карола. Та він не перечив. Все сказане було правильно. Чарівник веслував обережно, щоб не плюхкати водою. В нічній тиші, це одразу б привернуло увагу. Вони допливли майже до середини, коли це раптом, Карол відчув, що човен пливе сам собою.
--- Що це?
--- Я ж казала, що озеро охороняє підступи до храму.
--- А що відбувається?
--- Опівночі, на озері утворюється сильний вир, який затягує в себе все що знаходиться на поверхні. Випливти з нього ще не вдавалось нікому.
--- Ти знала про нього, і нічого не сказала!
Тільки зараз Карол зрозумів причину свого неспокою. Він відчував, що щось негаразд. Та не довірився власним почуттям. Тепер за це розплачується!
--- Навіщо ти це зробила?
--- Не хвилюйся. Мене попросила це зробити Аммана, наша чаклунка. Вона мешкає у храмі.
--- Ти розповіла їй про мене! Навіщо?
--- Я не могла цього не зробити. Вона врятувала моє життя!
--- Тоді чому, ти, попливла зі мною? Вир затягне і тебе.
--- Моє прохання, про допомогу вибратись з відси, не було брехнею. Я справді цього прагну. Якби ти поплив сам, то неодмінно загинув би.
--- А так, загинемо разом!
--- Ні.
Човен плив все швидше і швидше. Карол навіть не намагався вирватись з цієї страхітливої круговерті, бо це було даремно. Жінка була дуже спокійною, і цей спокій поступово передався і Каролові.
--- Що робитимемо?
--- Коли допливемо до горловини виру, не будемо чикати коли нас затягне. Наберемо побільше повітря в легені і стрибнемо самі. Ти тільки нізащо не відпускай моєї руки.
--- А далі, що?
--- Побачиш. Приготуйся, вже скоро.
Перла підвелась на ноги. Тримати рівновагу було важко, та це їй вдавалось. Карол став поруч, і міцно стис її руку. Кожної миті, човен все ближче підпливав до водяної прірви, що утворилась в наслідок круговерті.
--- Давай! --- крикнула Перла, і потягла за собою чарівника.
Спочатку їх вертіло як в млинові, потім кудись тягла стрімка підводна течія. Від мулу, що піднявся з дна, майже нічого не було видно. Та Карол міцно тримався за руку жінки, а вона весь час була трохи попереду. Несподівано їх, як корок, підкинуло в гору і вони опинились в підземному тунелі, що його, мабуть і утворила вода. Вона текла кудись в темінь, тягнучи плавців за собою. Мільярди повітряних бульбашок підіймались на поверхню, і від цього здавалось що вода, навколо, кипить. Ці бульбашки допомагали жінці і чарівнику триматись на поверхні без зусиль, і це дало змогу, їм, швидко прийти до тями.
--- Де ми?--- відкашлюючись і випльовуючи воду, спитав Карол.
--- Саме зараз ми пропливаємо під храмом.
--- Тобі відомий цей шлях?
--- Так.
--- Тому ти і не боялася виру. А комусь ще, про це, відомо?
--- Так. Цей тунель показала мені Аммана. --- пояснила жінка.
Чарівник не вспів відреагувати на її слова, вода виштовхнула їх з тунелю у підземне озеро. Вони наче опинились на дні величезного колодязя. Щоб вибратись з відси, потрібно було дертися по прямовисній скелі. Каролові вдалося вилізти на невеликий виступ над водою, а потім витяг і Пєрлу.
--- Нам, без сторонньої допомоги, на гору не піднятися. --- сумно похитав головою, Карол, роздивляючись навколо.
--- Нічого, виберемось! Ось тільки трішки підсохну. --- відповіла жінка.
Вона скинула балахон, і чарівник побачив великі крила. Вони наче у казкового птаха розправились у жінки за спиною, і переливалися всіма барвами веселки. Чарівник аж рота відкрив від подиву.
--- Ну, як я, тобі. --- лукаво всміхаючись, спитала крилата красуня.
--- Дивовижно! Я навіть не здогадувався, що такі, як ти, взагалі існують. Хто ти така?
--- Моє плем’я жило на Планеті Білих троянд, нас називали синіми птахами, або птахами щастя. Та насправді ми крілокси. Але серед інших народів існує повір’я: «Той хто володіє крілоксом, матиме у всьому талан і ніяке лихо не увійде в його дім.» Коли нашу планету захопила Магра, мені і кільком моїм соплеменникам вдалося втекти, поки прохід був ще відкритим. Та в цих мандрах по системі Алагір, я їх загубила. І ось опинилась на Планеті Людей. Мене захопили в полон, і тримали на цепу, щоб не втекла, надіючись на щастя. Аммана мене визволила, вилікувала і забрала на цей острів.
--- Тепер я розумію, чому ти їй довіряєш. Але ж, захват твоєї планети стався дуже давно. Скільки ж тобі років?
--- Чесно кажучи, я вже і не пам’ятаю. Ми крілокси, живемо довго.
--- Ти чудово виглядаєш на свої роки! --- спробував пожартувати Карол.
Та Пєрла лише сумно всміхнулась. Крила за її спиною ворухнулись, потім відкрились у весь розмах. Жінка-крілокс змахнула ними раз, потім ще, і повільно відірвавшись від каменю, піднялась у повітря.
--- Я не зможу тебе підняти разом з собою. Коли опинюсь на горі, то скину мотузку. --- сказала вона, і полетіла.
Карол спостерігав за тим польотом, задерши голову, і не міг намилуватись. Він вже колись бачив крилатих істот, то були морфіни. Та ті більше нагадували комах переростків, хоч і були гарними. А Пєрла, дійсно була схожою на великого синього птаха. Вона підіймалась все вище і вище, і ось зовсім зникла від Каролового погляду. Чарівник залишився сам. Він чекав і чекав, та крілокс не поверталась. Поступово його знову огорнув неспокій.. Адже Пєрла сама сказала, що виконує наказ чаклунки. А хіба вгадаєш що у тієї на умі. Можливо це знову пастка. Якось все незрозуміло. То штовхає його у вир, потім рятує з нього. Тепер ця моторошна печера. Що ж йому робити? Карол огледів стіни, що його оточували, вони не були зовсім рівними. Якісь виступи і западини все ж вимальовувались. Якщо постаратися, можливо і вийде видертись на гору. Чарівник ще трохи почекав, потім таки зважився на підйом. Він проліз метра зо два, коли раптом за спиною щось зашурхотіло.
--- Бачу, Кароле, ти мені недовіряєш.
Це була Пєрла.
--- Чому так довго. На моєму місці, хто завгодно б засумнівався. --- Карол хотів озирнутись, та боявся впасти, тому, наче зі скелею розмовляв. Пєрлу, його безпорадність, розвеселила. Вона голосно засміялась, і стоголоса луна покотилась по печері.
--- А ти гадаєш, що для нас нагорі вже хтось приготував мотузку? Мені довелося її шукати. А нишпорити по храму, не дуже безпечно. Звісно, Хеті немає в чому мене звинуватити, та скоро повернутися до тебе, я б не змогла.
--- То де мотузка?
--- Трохи правіше і вище. Я спробую тебе до неї піднести. Тільки не пручайся, а то упущу.
Пєрла міцно обхопила Карола під пахвами, і понесла вздовж стіни. Крила у неї були сильними, а от руки як у тендітної жінки. Чоловікові було трохи не пособі, пересилюючи страх він промовив:
--- Це вперше, коли мене несе на руках жінка.