--- Нічого не поробиш. --- знизав плечима караванник. --- доведеться задовольнятися лише водою. Харчи будемо економити.
--- Бачу на обрії куряву! --- закричав охоронець.
--- Це розбійники! Це знову вони! --- забідкались мешканці оази. --- Вони не дадуть нам спокою, поки не обберуть до нитки.
--- Охорона, до зброї! --- наказав князь, і сам витяг меча. --- Я не дозволю купці грабіжників знущатись з моїх підданих.
--- Друзі, я гадаю ми теж не будемо у стороні? --- с посмішкою звернувся до товаришів Теймур.
--- Звісно, не будемо! --- підтакнув йому Івер, і теж приготував меча. Всі чоловіків з каравану, які могли тримати в руках зброю стали на оборону оази і її мешканців. Хета стала в ряд з ними. Плато не міг відірвати погляду від цієї сильної і вродливої жінки. Він намагався триматись поряд, острів’янка це помічала, але не подавала знаку. Головорізи наближалися, їх було багато, але й захисників не менше, та і позиція у них була вигіднішою. Нападники думали заволодіти оазою з наскоку. Та не так вийшло як гадалось. Задзвеніли мечі, розітнули повітря гострі стріли, заіржали вставши на диби коні. В одну мить все змішалось. Хета і Плато бились пліч о пліч, допомагаючи одне одному в бою. Відкілясь з боку налетів розбійник, на здоровенному коні. Хетин кінь, не витримавши шаленого напору, не встояв на ногах і впав придавивши дівчину. Болотник і миті не вагався, одним ударом вибив бандита з сідла. Тим самим давши можливість острів’янці підвестись. Але замісто подяки, вона лише кивнула йому головою, і знову ринулась в бій. Вона билась так невтомно, з такою злістю, наче хотіла вилити на розбійників свою образу на весь чоловічій рід. Та і інші захисники від неї не відставали. Бій був запеклий, проте недовгий. Нападники відступили. В оазі святкували перемогу. Та радість, була не довгою. Знову, на обрії курява застелили небо. Розбійники повернулись набагато численнішими. Всі зрозуміли, що цього бою не виграти.
--- Ми не повинні здаватися! Нам є що захищати! --- перекрикуючи тупіт сотні коней і брязкіт ворожої зброї, закричав князь, і пішов на зустріч ворогам. Та Карол перегородив йому дорогу.
--- Стійте. Досить кровопролиття. Я сам спробую їх зупинити.
Чарівник став на границі оази і простяг в бік пустелі руки. Слова заклинання з хрипом виривались з його горла. Він розумів що діяти повинен обережно, щоб нікому не зашкодити, а лише зупинити. Чари швидко почали діяти, і небо затягли важкі, чорні хмари. Сині блискавиці вдарили в пісок перед строєм нападників. Їхні коні шарахнулися врізнобіч турляючи і топчучи одна одну. Піднявся шалений буревій, здійнявши в повітря силу – силенну піску. Курява засипала очі нападникам, не давала їм дихати, і ті злякані і принижені, рятуючи свої нікчемні життя, зникли в пустелі. Карол ще деякий час дивився їм в слід. Підійшла Мілена, ніжно обняла його за плечі притулившись обличчям до спини, і тихо промовила:
--- Вони вже не повернуться, Кароле. Те що ти зробив було страшно.
--- Ти не повинна мене боятися. Я ніколи тебе не скривджу. --- обернувся до коханої чарівник.
--- Я знаю. Ти врятував людям життя, але подивись на них, вони також злякані.
Карол глянув на мовчазний натовп. Він розумів, що повинен щось сказати, та не міг підібрати слова. Його виручив Теймур, у нього завжди був підвішений язик.
--- Друзі, не бійтесь нашого чарівника, він білий маг. І якщо своїми діями вас трохи спантеличив, я приношу за нього вибачення. Іншого виходу не було.
Люди загомоніли, а потім майже всі разом кинулись до чарівника, дякувати за порятунок. Тепер злякався Карол, що вони його у пориві радості, затопчуть. Та все обійшлось, бо охорона князя їх призупинила, розчищаючи шлях своєму володарю.
--- Я вражений твоїми здібностями. Ти вдруге допоміг мені і моїм підданим. Я хочу запропонувати тобі, поселитись в моєму палаці. Ти матимеш все що зажадаєш, ну а вразі потреби, ми проситимемо у тебе допомоги.
--- Дякую за пропозицію, і за довіру. Та ми не просто мандрівники. У нас своя місія, і нам треба виконати її до кінця.
--- Дуже шкода, що ви не залишитесь з нами. Все ж, бажаю вам успіху.
Ще деякий час провели Карол зі своїми друзями в каравані, але одного дня, чарівний перстень вказав інший напрямок. Чарівник сказав про це своїм друзям. Гуртом вони пішли попрощатися з князем Таманом і його дружиною Мріамою. Тут був присутній і лікар Майтан. Коли він почув в якому напрямку збираються іти молоді люди, він зблід, а очі злякано забігали.
--- Вам не можна іти туди! Це небезпечний шлях! --- замахав він руками.
--- Про що ти кажеш, Майтане, поясни?--- поцікавився Таман.
--- В тому напрямку страшна небезпека!
--- Ми не шукаємо легкого шляху. --- посміхнувся до лікаря, чарівник. --- Та як що ти нам поясниш в чому саме криється небезпека, ми будемо напоготові.
--- Сам я, не був в тих місцях. Розповім лише те, що чув від інших. Колись давно там, серед червоних пісків, процвітало місто Геная. Рівних йому, за добробутом і багатствами, мабуть не було в нашому світі. Та сталось якесь лихо, і водночас, те місто перетворилось на руїни. Там запанувало зло. Той хто потрапляв за його стіни, вже ніколи не повертався. А в ночі із за міського муру, чути стогін і нелюдські крики і виття. Здалеку, Генаю не видно, та сама пустеля намагається попередити мандрівників про небезпеку, заставляючи повернути назад. Так що будьте обачні.
--- Кароле, ти впевнений, що нам потрібно іти саме в цьому напрямку? --- вислухавши розповідь лікаря, спитав тремтячим голосом Івер.
--- Не бійся, друже. Разом ми здолаємо будь яку небезпеку. --- ляснув хлопця по спині Плато.
--- Я не боюсь. Я за інших хвилююся, ось за Мілену і Туму.
--- А ти, за них не хвилюйся. За них є кому хвилюватися. --- розплився в білозубій посмішці Теймур, і обнявши рукою горянку, притис до себе. Тума зашарілася але вириватися не стала.
--- Ну якщо після цієї розповіді, ви не передумали іти. То хай вам щастить. --- висказав своє побажання Таман. --- Коней на яких ви їхали я вам дарую, і ще двох для ваших милих супутниць. Також вам дадуть води і провізії, якщо ви в них потрібуєте. Це найменше чим я можу вам віддячити, за порятунок мого сина, і все інше…
Караван пішов далі до столиці Елініі, а мандрівники напрямком, що їм показував чарівний перстень. Далі і далі заглиблювались друзі в пустелю. Піски дійсно почали змінювати свій колір з жовтого на жовто-червоний, а потім і на червоний.
--- Яке зловісне видовище. --- промовив Івер роззираючись навкруги.
--- Про що ти говориш? --- спитав його Готар.
--- Хіба пісок може бути червоним?
--- Якщо гори можуть бути червоними, напевно може і пісок.
--- Горянин каже правду. Пісок утворюється від руйнації різних порід ґрунту, тому може бути і білим, і чорним, і красним. --- підтвердив слова горянина, Карол.
--- Чорний! Скажеш же таке! --- хмикнув Івер, та більше сперечатися не став.
Несподівано кінь Плато, провалився у невидиму під піском яму. Болотник перелетів через голову коня, і гепнувся з усього розмаху .
--- Ох – ох – ох… --- застогнав він, поволі перевертаючись на спину. Пісок під ним заворушився, і щось довге і мохнате обвилось йому навколо поясниці. Чоловік намагався його відірвати від себе, та дивне створіння стискалось все сильніше, намагаючись затягти велетня в глиб піску. Ще подібна істота вилізла біля коня, і обвивши тварину за шию, потягла вниз. Тварина заіржала, і почала вириватися, та її передні ноги, провалювалися глибше і глибше. Спочатку мандрівники розгубилися. З такими тварями вони ще не зустрічалися. Першим прийшов до тями Капер, він зіскочив з коня, і перерізав ножем, істоту що тягла коня, навпіл. Істота запищала, і сховала обидві половини в пісок. Плато теж витяг ножа, і звільнився самостійно. Але не вспів він підвестись, як ще кілька мохнатих щупалець вилізло на зовні, і напало одразу, на кількох мандрівників.
--- Треба швидше з відси вшиватися! --- закричав Теймур, перерізаючи наступну тварюку.
--- Це мабуть і є те попередження, про яке нам казав Майтан. --- не перестаючи розмахувати ножем підтакнув Плато. --- Чим більше їх ріжеш, тим більше їх стає. Ми не зможемо їх здолати.