-- Міленко!— несподівано, в тиші, пролунав молодий, хлопчачий голос. — Ти станеш, моєю нареченою?
Натовп розступився і дівчина побачила Карола. Хлопець ішов до неї, тримаючи не простягненій руці, браслета. Мілена дивилася на нього, повними сліз і щастя очима. Не в силі чикати, поки він дійде, вона кинулась йому на зустріч і обхопивши за шию, пригорнулась до нього. Такого, на цьому майдані, ще не було ніколи. Натовп загудів, але не осуджував. Навпаки почулися радісні вигуки і сміх полегшення, що все для Міли, закінчилося так добре. Лише одна людина не раділа її щастю. Баз розвернувся і пішов геть. Перус підійшов до Мозуса:
-- Я помітив, що це ти привів цього хлопця. Хто він такий і чому моя дитина, повисла в нього на шиї?
-- Це довго пояснювати друже, але коли скінчиться свято, і я, і Мілена все вам пояснимо.
Майже до самого ранку, не гасло світло в домі Перуса і Орики. Господарі і їхні гості, сиділи за святковим столом. Мозус і його юні друзі, розповідали їм і Мареці, про свої пригоди. Ті уважно слухали.
-- Знаєш, друже, якби цю пригоду розповіла мені дочка, я б вирішив, що моя дитина збожеволіла. Та тобі, не вірити, я не маю підстави. — вислухавши їх, мовив Перус. —Я лише, сподіваюся, що ти, Кароле, будиш для Мілени справжньою опорою. Якщо ви, разом, змогли здолати такі труднощі, то інші негаразди, вас, не злякають.
-- Я, вам обіцяю, що ніколи не скривджу вашу доньку. — відповів на його слова Карол.-- Тільки ближчим часом, ми не зможемо побратись, бо я іду в науку до Орнагула.
-- Це не страшно. — відповіла, за батьків, Міла. — Ми, ще досить молоді. Я почекаю на тебе, скільки буде потрібно.
-- Дякую, кохана. — Карол ніжно поцілував дівчину.
На ранок, хлопець попрощався з Міленою і Мозусом, та їхніми родинами і зробивши так, як навчав чарівник, відправився провідувати своїх друзів. Першими, до кого він навідався, була його тітка Хелена і її сімейство.
-- Не чекала, племінничку, тебе так скоро побачити. Я рада, що ти нас не забуваєш.
Хелена обняла Карола і завела до хати. Кузина Ніка, теж зраділа, побачивши брата. Поснідавши, хлопець відвів її у бік і спитав:
-- Ніко, скажи но мені, в тебе є наречений?
-- А, навіщо, це тобі?
-- В мене є товариш, він тебе бачив одного разу і ти йому сподобалась. Ти не будеш проти, якщо я вас познайомлю.
Дівчина трохи замислилась, а потім знову спитала:
-- Він з твого селища?
-- Ні. Його плем’я живе на болоті.
-- Я не знала, що ти товаришуєш з болотниками.
-- Від недавна. То, що ти скажеш?
-- А, він симпатичний?— знову поцікавилась Ніка.
-- Так. Він вродливий, високий і дуже сильний. — розхвалив товариша, Карол.
-- Ну добре, тоді знайом. — начебто з нехотя, погодилась кузина.
Карол задоволений, що сватання пройшло добре, відправився в подальшу, свою, подорож. Наступною зупинкою в нього був ліс, де жили Шутім і Муеро-Лісовик. Тут теж, радо зустріли хлопця. Коротун як і раніше, вважав себе господарем лісу і був гонористим, і трохи пихатим. Він разом з хлопцем, вирішив провідати болотників і вугляра. По дорозі, він нагадав Каролові, щоб той, попрохав Орнагула, відправити його до Шамілі в Сулерію. Юнак, клятвено пообіцяв, бо інакше б малий, не відчепився. Добравшись до болота, Карол був дуже здивований, побачивши поселення, не на воді, як було раніше, а на березі. Брати-болотники, одразу його упізнали. Юнак був радий бачити Капера живим і здоровим. Він розповів йому, що посватав його за Ніку, хлопець не заперечував і пообіцяв навідатись до дівчини, ближчим часом. Ще брати розповіли, що стурбовані зникненням Крістура.
--Ми пішли, до нього, щоб побалакати, а його не має дома і сусіди кажуть, що вже кілька днів його не бачили. — сказав Плато.
-- Не хвилюйтесь за нього. — заспокоїв їх Карол і розповів те, що взнав від Орнагула.