-- Кароле, хлопчику мій, я й не сподівалась побачити тебе так скоро. А що, це, за люди з тобою?— та раптово замовкла, зазирнувши хлопцеві в очі.
-- Де дядько, тьотю Хелено?
-- Що трапилось? – зляканим голосом, відчувши не добре, на питання питанням, відповіла вона .
-- Немає часу на балачки, шановна. – втрутився в розмову Мозус. – Жінки вам все розкажуть. То де голова?
-- На площі , на сходці. Вирішують коли починати стригти вівці. — розгублено відповіла жінка.
-- Це добре, що всі чоловіки в зборі. Не доведеться згукувати. Кароле види, ти ж знаєш, де це. — наказав юнакові, Перус.
Вже відійшовши від старостиного подвір’я , за кілька хат, як Карол почув тітчине голосіння. Це означало, що вона, дізналась про лихо. Хлопцеві очі зволожніли, він глянув на своїх старших товаришів. Мозус поклав йому на плече, свою важку руку, і злегка стис.
Ось і базарна площа. Посеред неї, на прилавку, над всіма іншими людьми, стояв дядько Мартін. Він перший побачив прибулих, перервав свою промову, і дивився на них поки ті наближались. Решта народу, наслідуючи його приклад , теж повернули голови в їхній бік.
-- Доброго вечора, шановна громада. Хоча наш прихід нічого доброго вам не віщує. — промовив до зібрання Перус .—Я і мій товариш, біженці з Дальніх степів. Цілий тиждень, ми, йшли до вас, майже не відпочиваючи, щоб попередити про велике лихо. Якщо, ви, не повірите нам, то повірте цій дитині, багато хто з вас його знає. З мешканців, його поселення, живими залишились лише він, і немовля.
— То що ж трапилось, не травіть душі , розповідайте.
Розповідь виявилась жахливою. Навіть, завжди стриманий Мартін, заплакав, почувши про загибель Сармана, його родини, та всіх мешканців, сусіднього селища. Він обійняв свого небожа і звертаючись до незнайомців, спитав:
-- Що ж нам робити? Як захистити свої родини?
-- На сам перед, треба зігнати всю худобу в один загін. У вас в селищі, є такий?--- звернувся до чоловіків, Мозус.
-- Так, є. — відповів селянин.
--- Добре. Тоді заганяйте негайно. А решта, нехай туди ж, згукує людей: жінок, дітей, старих. Речей з собою брати не треба, хіба лише ковдри, щоб було чим в ночі накритись. Клятих шорхів, ваше майно, не цікавить. Лише ви самі, як харч. Треба назбирати, як можна більше дров, щоб вистачило на кілька великих багать, і на всю ніч.
-- Люди, -- звернувся до свого народу Мартін. — Ви все чули? То хутчіш виконувати, якщо хочете врятувати свої родини.
Натовп швидко розтанув, всі кинулись виконувати настанови Мозуса. То тут, то там, чувся жіночий лемент. У Кароловому селищі, проживало багато рідних, цих людей, і зараз, почувши страшні новини, жінки, їх оплакували.
-- А ви , друзі мої, ходіть за мною, в мою оселю. — запросив прибулих староста.
Селище гуділо. Хто жив ближче до загону, несли інструменти, щоб відремонтувати і ущільнити його. Інші тягли дошки та лати для нього. Жінки і діти збирали паливо для вогнищ. Старші люди пішли зганяти худобу та коней до гурту. Працювали всі дружньо і злагоджено. Спільна біда завжди згуртовувала людей і допомагала швидко порозумітись. Сонце вже наполовину сховалось за обрієм, сутінки огортали селище. Загін, майже, був готовий. Здавалося , і скотинка перейнялась хвилюванням людей, вона, підтюпцем збігалась з усіх боків, гнана пастухами, і дружньо заходила у ворота загону. Жодне, з цих божих створінь, навіть голосу не подало, наче відчували біду, що насувалась, тільки чутно було тупіт копит. Навколо загону лежали великі купи хмизу та дров , їх мало б вистачити на всю ніч. Чоловіки озброювались, хто чим міг. У кого були мечі , у кого вила та сокири , інші робили собі смолоскипи.
Селище спорожніло. В оселі старости кипіла робота . Хелена, трохи заспокоїлась, але однак, продовжувала схлипувати. Вона збирала в корзину харчі. Міла та Орика допомагали господині, Марика опікувалась немовлям, Ніка одягала близнюків. Тільки чоловіки зайшли у двір , всі принишкли, очікуючи наказу. Мартін витяг з повитки возика. На нього поклали все необхідне, і гуртом рушили до загону. Коли вже виїхали за ворота, староста, щось згадавши, повернувся назад. Він підійшов до свого собаки, що тихенько причаївся у буді, і зняв з тварини нашийника.
--- Вибач друже, мало не забув про тебе. Біжи, сподіваюсь, ти врятуєшся.
Коли прийшли до загону, Мартін, спитав у Мозуса :
-- Що робити з жінками і маленькими дітьми? Їх же, треба десь заховати.