До човнів прив’язали мотузки і потягли крізь зарослі рогозу. Іти було вкрай важко. Стежок і протоптів не було. Рогоз з очеретом, сплелися так, що доводилось прорубувати прохід мечами. Та ось знову заблищала по переду чиста вода. Плесо було спокійним і не глибоким. Та тільки но Карол опустив в нього ногу, вода раптом закипіла і якби не Крістур, який був позаду, то хлопець, не вдержався і неодмінно б упав. Та болотник встиг ухопити його за комір, і потягти назад до очерету.
-- Ніколи не вступай у воду, не провіривши спочатку дно. Болото буває дуже підступним. Щойно, ти трохи не впав в черв’ячну яму, а це ще гірше ніж трясовина, бо в першу, ти провалюєшся повільно і в тебе ще є надія з неї вибратись, але в таку яму, ти пірнаєш миттєво і врятуватися з неї неможливо. Черви обплутають тіло враз і істота, що сюди потрапила, каменем іде на дно. — чоловік, все це розповідав з виглядом знавця, безперервно розмахуючи руками.
Карол дивився на нього, і розгублено кліпав очима. Хлопець, швидше злякався, самого Крістура, ніж того, що міг провалитися. З боку, це, виглядало дуже кумедно.
-- Годі тобі, Крістуре читати хлопцеві нотації, він вже все зрозумів. – заступився за Карола , Плато. — Сідайте в човни і рушаємо далі.
Весь наступний шлях був майже такий самий, то чисті заводі, то густі , непролазні зарослі. Мандрівники добряче виморилися, поки дійшли до берега. Всі були мокрі і у багнюці з голови до ніг. Та все ж , маленький загін стояв на твердій землі.
-- Так, добряче нас вимотало болото. — важко зітхнув Мозус. — Не легке у вас тут життя .
-- Не легке. — погодився Крістур.
Він почав діставати з довбанок поклажу, передаючи кожному, його торбину.
-- А чому, у нас, сім сумок?— розгублено спитав він. — Нас же лише шестеро.
-- Нічого, зайву будемо нести по черзі. Зараз понесу я. — Мозус закинув зайву торбину за друге плече.
Він, якось одразу, став лідером їхньої групи, і з цим ніхто не сперечався. Човни лишили на березі, пізніше з селища прийдуть люди і заберуть їх.
-- Дивіться! По переду хтось палить багаття!— вигукнув Івер.
-- Зараз побачимо, хто це може бути. — Мозус прискорив ходу і вийшов на перед.
--- Мабуть, ще якісь бідолахи, що шукають на болоті порятунку. — мовив Капер.
Біля вогнища сиділи з десяток чоловіків і жінок. Всі вони були похмурі і змучені. Ніхто навіть не підвівся на зустріч маленькому загону, що до них наближався. Втома і голод, майже повністю знесилили їх, і цим людям, до всього було байдуже.
--- Що сталося з вами? Чому ви тут, і в такому стані?--- спитав у незнайомців, Плато.
--- А, ти, себе бачив? --- Обізвався молодий, чорноокий хлопець.
--- Так, згоден. Вигляд у нас не дуже привабливий. Довелося лізти через трясовину. --- оправдувався молодий болотник.
--- А нас, серед ночі, з рідних домівок, вижили якісь тварі, що з’явилися в нашому поселенні. Вони нищіли все живе, навіть котів і собак позабирали в свої нори. З усього населення залишилася невелика кількість людей. Шукаючи порятунку, ми пішли в місто Махтер, де завжди продавали своє вугілля. Та коли увійшли в нього, відчаю і страхові нашому не було меж, місто зустріло нас мертвою тишею. Ми побачили напівзруйновані будинки, навколо були плями крові і скільки не намагалися нікого ні живого , ні мертвого ми там не знайшли, а вже підходила ніч. Люди зайшли до найбільш вцілілого будинку і закрилися там . Коли зовсім стемніло ми почули, що з зовні хтось шкребеться, розгрібаючи стіни , намагаючись вдертися до середини, і це їм швидко вдалося. Під стелею висів світильник, ми спромоглися розгледіти нападників. Бридкіших істот, я ще ніколи не бачив. Вони були з іклами і кігтистими лапами. Чоловіки і жінки відбивались як могли, а вони все лізли і лізли, аж поки не прийшов ранок. Зараз перед вами, всі, що змогли вижити. — хлопець показав рукою на своїх соплемінників. — Не знаючи, що робити, ми повернулися назад.
Мозус з товаришами перезирнулися. Все, що їм щойно розповіли, було для них знайоме і вони знали відповідь. З розповіді хлопця, їм стало зрозуміло, що перед ними, залишки племені вугільників.
-- Це були шорхи. — пояснив Крістур. — Вони прийшли на наші землі з півострова Стеркія. Ці тварі, нищать все на своєму шляху. І порятунку від них у простих смертних, немає. Тому ми вирішили іти до чаклунів, може вони нам допоможуть.
-- Ви йдете до чаклунів? Візьміть мене з собою. — попрохав балакучий хлопець. —Я не буду для вас тягарем. Я добре кидаю аркан, вмію битися на палицях і мечем. Мозус здвигнув плечима:
-- Якщо бажаєш, то пішли. У нас є зайва торба , буде кому її нести. А ви, -- звернувся він до людей. — ідіть до берега. Там ми залишили свої човни. По нашому сліду дійдете до селища болотників. І поспішайте, поки не стемніло.