-- А, у тебе, є подруги?
Парубок знизав плечима, перезирнувся з братом, і заперечно покрутив головою.
-- Ні, немає. Все якось не до того було. Після смерті батьків, я залишився за головного. Мав дбати і про брата, і про себе. Та і дівчини, підходящої мені за характером, не зустрів.
-- У вас, що, в селищі немає підходящих, тобі, дівчат?
-- Чому ж, може і є. Ви, ще, кількох привели. Та я, з ними, ще не познайомився. От Каперу , наприклад сподобалась дівчина на ім’я Ніка. Я ж не брешу, брате?
-- Ні, не брешеш. Дуже вродлива дівчина і на язичок гостра. Як повернемося, обов’язково на ній одружусь. — підтвердив братові слова, Капер.
-- Ніка, моя кузина. — примруживши одне око, повідомив Карол.
-- От і добре, породичаємося!— засміявся парубок.
-- У мене, теж немає дівчини. — вставив у розмову і своє слово, Івер. — На мене, взагалі, вони не звертають уваги.
-- В тебе, ще все попереду. — підбадьорив його Мозус. — От повернешся героєм, вони на тобі гронами висітимуть.
-- А ти Теймуре, заручений?— вернувся до вугляра, Крістур.
-- Вже ні. Вона загинула, коли напали шорхи. Я не зумів її захистити. — сумно зітхнув хлопець.
Почувши його відповідь, Карол подумав про те, як би він себе почував, втративши Мілену. Потім струснув голову руками, проганяючи лихі думки.
-- Тут кожен з нас, когось втратив, Мозус дітей, Карол батьків, я теж, своїх рідних. Лихо нікого не минуло. Тому, ми і йдемо в цю подорож. Щоб допомогти тим, хто ще живий. Всі вони , покладаються на нас. Можливо у нас нічого не вийде, але відступати ми не можемо. — сказав Крістур.
Після його слів, вже не хотілося балакати ні про що інше. Вирішили іти відпочивати.
-- Багаття не гаситимемо, нехай горить всю ніч. На деревині зламуватимемо гілки і кидатимемо в низ , у вогонь. — розпорядився Мозус. — На варті , будемо стояти по черзі.
Товариші, по однову, піднялись на дерево. Розділили час чергування, і вклались на відпочинок. Першим чергував Карол. Ніч видалася місячною, було видно все навколо. Десь поряд, голосно вигравав цвіркун, попискували якісь нічні птахи. Взагалі, все було спокійно. Час спливав повільно, від уважного погляду хлопця, не сховалась найменша подробиця околиці. Від напруги, очі поступово втомилися, і почали самі собою стулятися. Карол , як міг , боровся з дрімотою, та вона виявилася сильнішою за нього, він заснув. Раптом, його розбудив жіночий вереск, слідом пролунав чоловічій зойк, всі посхвачувалися і побачили в низу, під деревами, дивну картину. Стояла жінка, затуливши руками рота, поряд з нею , дитина з палицею у руках, а на землі корчився від болю, ще хтось. Спочатку,Карол, не повірив своїм очам, потім радісний вигук вирвався з його грудей:
-- Мілена, це ти? О боги, як ти тут опинилася?
Юнак швидко опустився по мотузці у низ, і кинувся до дівчини. Впізнавши його, вона побігла на зустріч і впала в його обійми. Шутім, а разом з Міленою був саме він, стояв героєм. У одній руці, він тримав палицю і злегка постукував нею, об іншу руку.
-- Звідки, ви узялися? І що , тут , трапилось?— спитав Мозус.
Вин з рештою друзів, підійшов слідом за хлопцем. Ватажок , нахилився над Теймуром, який сидів на землі і тер забиту ногу.
-- Я прокинувся. – почав свою розповідь, вугільник. — Побачив, що Карол, спить. Не став його будити, і став чергувати сам.
Мозус з докором, зиркнув в бік Карола, той від сорому, почервонів і потупив очі.
-- Ну, що було далі?— ватажок, знову звернувся до Теймура.
-- Бачу, ідуть двоє. — продовжував, той. — Все ближче і ближче підходять. Ну , я взяв і сплигнув з дерева. Навіть рота не встиг розтулити, дівча як заверещіть, а малий з усієї дурі , палицею , мені по ногах, я і впав. Знаєте, з них вийде добра команда, всіх шорхів поперелякують.
-- До речі, про шорхів, нам краще знову піднятись на дерево. Від лиха , подалі. — схаменувся Крістур.
З ним всі погодились. Дівчині, допоміг піднятися Карол, всі інші залізли самостійно, навіть Шутім відмовився від допомоги. Хоча зазвичай, він любив поїздити на чужій шиї і в прямому, і в переносному сенсі.
-- А тепер, ви, розповідайте. — звернувся до новоприбулих, Мозус. — Як ви, тут опинились.
І Мілена, почала розповідати:
-- До мене, прийшов Шутім, він був дуже сердитий на вас, за те, що ви, не взяли його в свій загін. Він попрохав мене, допомогти йому, зібратися у дорогу. Шутім сказав, що однаково піде за вами. Він був дуже рішучій і ця, його рішучість, передалася і мені. Я не хотіла знову розлучатись з Каролом, подумала, якщо нам судилось бути разом , то ми неодмінно будемо, а якщо судилося померти, то помремо теж разом.