-- Важко уявити, що на таке, здатна людина . Та то, є гірка правда. Тепер і в день, ми повинні бути обережні. Бо це, мабуть якась банда, що в даній ситуації, відчула свою безкарність.
-- Треба звідси, швидше забиратися. – запропонував Крістур.
-- А тіла? Ми що, їх так і залишимо, на харч шорхам?— обурився Теймур.
-- Звісно, що ні. Гуртом, ми хутко, складемо ритуальне вогнище.
Так і зробили. До неба, шугнули язики полум’я, несучі у височінь, душі загиблих. Друзі стояли навколо багаття, і полум’я відбивалося в їхніх очах, здавалося, що то палають гнівом їхні серця. Гнівом, до убивць і мародерів, що скоїли, такий, страшний злочин.
--- Мені страшно. --- тихо прошепотіла Міла, пригорнувшись до Каролового плеча.
--- Мені теж. Я розумів, що подорож буде небезпечною, але щоб настільки…
--- Мозус був правий, я вчинила по дурному, наражаючи себе на небезпеку. А через мене, і вас всіх.
--- Чому, ти, так вважаєш?
--- Бо тепер, вам доведеться захищати не тільки себе, а і мене.
--- Я радий, що ти, Мілена, нарешті зрозуміла свою помилку. --- втрутився в їхню розмову, степовик. --- Та вже нічого не виправиш. Буде, як буде.
Багаття поступово пригасало. День схилився на другу свою половину. Шутім і Теймур пішли до криниці, щоб набрати в дорогу води. Вони швидко впоралися з роботою, і ос вже, маленький загін , знову ішов під палючім сонцем. Друзі поспішали, щоб встигнути до міста завидно. Навіть Шутім, що весь час плентався позаду, зараз біг самий перший, швидко переставляючи свої криві ніжки. Наче, намагався втекти, від страху, що його переслідував. В інший час, друзі над ним би посміялися, та зараз мовчали, бо всі розуміли, нова напасть звалилася на їхні голови. Надійної схованки, в Махтері, вони не знайдуть, бо все місто побудовано з глини, а що таке глина, для кігтів підземлян? Таж сама земля! Та все ж, там, мандрівники, відчуватимуть себе, в більшій безпеці. Теймур, розповідав правду. Те, що побачили вони, увійшовши до міста, вжахнуло. Всі будинки були зруйновані. Ні звуку, не долинало, з його вуличок. Тиша була такою, що чутно було найменший шурхіт, їхньої одежі. Навіть розмовляти в голос, було лячно. Друзі уважно роздивлялися навкруги, не помітивши нічого підозрілого, почали готуватися до ночівлі.
-- Збирайте до купи, все, що горить. — наказав Мозус.
Робота закипіла, нікому не потрібно було пояснювати, що для них означає вогонь в ночі. Купа дрючків, дерев’яних меблів, ганчір’я швидко росла. Розвели два невеличких багаття, самі посідали між ними, спинами одне до одного.
-- Дивно. Ми ідемо вже два дні, але ще не побачили жодного шорха. — обізвався Капер.
-- Тьху, тьху. — сплюнув Мозус. — Не навроч, парубче! У нас ще , ціла ніч попереду. Та, гадаю, Теймур правий, вони взяли в цій місцевості, все, що могли і подались далі, а ми , весь час, ідемо по їхніх слідах. Та все ж , треба бути пильними, бо можливо я і помиляюсь.
--- Тут, і повітря, пахне смертю. --- обізвалась дівчина.
--- Ти була тут, раніше? --- спитав у неї, Теймур.
--- Ну що ти, моє поселення, занадто далеко з відси.
--- А я, часто, тут бував. Привозили, на продаж, вугілля. В ярмарковий день, тут було особливо гарно. Грали музики. Вулиці прикрашали різнокольорові ліхтарики і прапорці. Гуляли святково вбрані городяни. На кожному перехресті торгували здобою і цукерками.
Розповідаючи про колишнє місто, Теймур дивився кудись у далечинь, мабуть уявляючи те, про що повідував. Його обличчя, набуло зовсім іншого виразу, якогось замріяного, і по дитячому безтурботного. Мілена, сама того не усвідомлюючи, замилувалась, дивлячись на нього. Страхи відійшли кудись в бік, і дівчина розцвіла в посмішці. Каролові б, радіти з цього, та він би і радів, якби той, дівочий погляд був спрямований на нього, а не на вугільника.
--- Найшов, про що базікати. Навкруги, казна що діється, а він про цукерки! --- нарешті, не стерпів, їхньої розмови, хлопець.
--- Балачки, про лихо, кращі? --- відрізав, йому, Теймур.
--- Зате реальніші! Не відволікають, від дійсності.