-- Радий вітати, вас, мандрівники, в стінах святилища великого і могутнього Норка! Сьогодні в нас велике свято, Ніч Народження Нашого Повелителя. І ви , станете головними гостями на ньому!
-- В гості, запрошують інакше. — тихо промовив Мозус і одразу отримав по спині палицею, та так, що впав на підлогу і розбив собі обличчя. Кров заюшила з носа, та він не мав змоги її обтерти і вона великими краплями падала додолу, а верховний жрець продовжував говорити , ніби нічого і не сталось:
-- Вам , випала велика честь, подарувати нашому Повелителю, свою силу, молодість, розум і вроду, звісно разом зі своїм життям, але спочатку, як на кожному святі, вас запрошено до столу.
Верховний жрець підвівся і пішов до бенкетного залу, полонених потягли слідом. Невдовзі, друзі опинилися в приміщенні , де і справді стояв стіл заставлений усілякими наїдками і напоями.
-- Вони що, хочуть нас до смерті загодувати?— спробував пожартувати Крістур і теж одразу отримав стусана, але на ногах утримався, хоча і зробив мимоволі декілька кроків в перед.
Полоненим розв’язали руки і веліли сідати до столу. Ті сіли, але до страв, хоч вони виглядали дуже спокусливо, ніхто не посмів доторкнутися. Так вони сиділи деякий час. Несподівано для всіх, Шутім потягся за куском баранини і з апетитом запхав його до рота. Жуючи м'ясо , коротун промовив:
-- Якщо мені судилося померти, я помру ситим, хай їм грець.
І тоді Мозус наказав:
-- Їжте усі. Можливо нам , ще знадобляться наші сили. Я не вірю, що Боги Світла і Добра, залишили нас, без жодного шансу на порятунок.
Всі накинулись на поставлені перед ними страви. Коли обід скінчився, полоненим знову зв’язали руки і штовхаючи, кудись повели . Ішли вузькими, закрученими сходами, спочатку в гору , потім до низу і нарешті всі опинилися на внутрішньому дворі. Хоча , як такого, двору і не було , замість нього була вирита глибока яма, стіни якої ,було викладено гранітним каменем, а ось дно було земляне, в ньому зіяла знайома нашим мандрівникам нора, навколо неї лежали понівечені трупи. Це були, мабуть, ті самі тіла, що висіли на цепах в тронній залі. Палали факели в руках жриців, а також на стінах самої ями. Полоненим веліли по драбині , спуститися до низу. Як тільки, останній з них, став на землю, її хутко витягли, залишивши полонених самих, в цій жахливій, напівмогилі. На горі знову почувся голос жриця:
-- Дорогі наші гості, ви не станете беззахисними жертвами, як попередні. Щоб показати силу нашого повелителя, ми повертаємо вам вашу зброю. Хоча , навряд чи вона, допоможе, але це розважить Великого Норка, бо що може людина зі зброєю, в суцільній темряві. Ви житимете, поки горять факели, на стінах жертовника. А тепер прощайте і будьте достойні цієї честі.
Жриці принесли , відібрану у мандрівників зброю, і кинули їм під ноги. Процесія , що супроводжувала друзів до жертовника, разом з верховним жрицем, почала ритмічно в такт з барабанами, хлопати у долоні і вигукувати ім’я свого божества:
--- Норк, Норк, Норк. — лунало з усіх боків.
Карол отямився першим, він став навколішки біля зброї, і нагнувся лицем до землі, коли підвівся, то стискав зубами свого кинджала. Кивком голови, хлопець запросив когось, підійти до нього. Першим підійшов Мозус і хлопець перерізав мотузку на його руках. Звільнившись від пут, чолов’яга , швиденько всіх порозв’язував .
-- Що , будемо робити? — спитав у своїх товаришів, Крістур. — Невже , так і помремо, в цій смердючій ямі?
-- З ями нам не вибратись. Тому нас і залишили самих. Залишається тільки битися, ось де знадобиться нам, наша сила. — сказав Мозус.
-- Але ж , смолоскипи довго не горітимуть, а коли впаде морок, ми довго не протримаємось. — заперечив , Івер. — Жрець, був правий.
Запала тиша, кожен гарячково шукав виходу, адже він неодмінно повинен бути. Та спливали хвилини за хвилинами, а відповіді не було. Факели почали пригасати, в горі, свистів пронизливий вітер, на небі не було жодної зірки, мабуть його затягло важкими хмарами.