-- Може, піде дощ. — висказав надію, Теймур. — Він нас захистить, шорхи не полізуть, якщо їм на голови литиме.
-- Друзі, є ще один вихід, але він дуже небезпечний, та можливо, це і є наш шанс. — сказав Карол і витяг з кишені, шкіряну торбинку. — Добре, що нас не обшукали. Це порошок, який мені дав Муеро-Лісовик, він сказав, що коли ним посипати якусь річ, вона починає яскраво світитися в темряві. Ця нора підземлян, десь за стінами храму, виходить на поверхню.
-- Ти , пропонуєш нам, в неї, добровільно залізти? Там же повно шорхів, а якщо, вона буде завузькою і ми там застрянемо?— обурився, Крістур.
Він мав на це, право. Кремезний і широкоплечий, він навіть в двері заходив боком. Що вже казати про нору! Мозус, що був не менший, з ним, погодився.
-- Все, можливо, але треба щось робити. Неможна , ось так стояти і чикати смерті. Ми , обсипмось тим порошком і поки він світитиметься, шорхи до нас не наближатимуться, а занадто сміливих, ми пригостимо зброєю. – запально промовив, Івер. —Я , з Каролом, згодний! Хто ні, нехай залишається тут.
Міла зойкнула і показала рукою на покійників . Тіло однієї з жертв, почало рухатись, воно повзло в напрямку нори. Спочатку всім стало моторошно від такого видовища, та потім полоненні зрозуміли, це шорх тягне свою поживу.
-- Напевне, вони тут звикли до такої годівлі і ці вигуки навколо, для них як запрошення на бенкет.
Тіла , одне за одним, зникли в норі. Мандрівники розуміли, скоро прийде і їхня черга.
-- Якщо, підійти до самої нори і не давати їм з відти висунутися, ми зможемо виграти трохи часу. — сказав Плато.
-- Не забувай , про темряву. — нагадав, братові , Капер. — Та і не думаю, що жриці спокійно дивитимуться, як ми рубаємо їхніх домашніх улюбленців.
Після слів хлопця, на якусь мить, запанувала тиша. Потім Мозус , махнув рукою:
-- А, давай суди, той порошок і нехай нам , щастить!
Карол , розв’язав торбинку і почав обсипати з неї, всіх, по черзі. Спочатку, ніякого дива не сталося і Шутім вже було відкрив рота, щоб почати лаятись, та раптом одежа почала світитися яскравим, зеленкуватим світлом.
-- Ну , що ж, друзі, рушаємо. Я піду першим, за мною Плато, потім Мілена і Шутім, за ними всі інші, Крістур піде останнім. — розпорядився, Мозус.
--- Останнім, я не піду. --- заперечив болотник.
--- Це ж, чому?
--- А, якщо я, застряну?
--- Якщо, пройду я, пройдеш і ти. --- заспокоїв Крістура, степовик.
Ніхто не знав, скільки часу, діятиме зілля, тому потрібно було поспішати. Виставивши в перед руку з мечем, Мозус поліз в нору. Світла від одежі, було достатньо, щоб бачити все навкруги і перше що він побачив, це як шорхи, задкують від нього.
-- Будьте обережні. — гукнув він, позад себе . — Тут цих тварюк, сила силенна!
Тіл, які затягнули сюди підземляни, на вході вже не було, напевно їх відтягли подалі, а можливо вже і з’їли. Уявивши це, Мозус скривився від відрази до мешканців підземелля. Коли жриці побачили, що полонені самі полізли до нори, то аж завили, водночас і від подиву, і від утіхи. Вони ще дужче заляскали руками, а верховний жрець, простяг руки в напрямку до нори і прокричав:
-- Повелителю, наш, Величний і Могутній Норк. Та прибудуть з нами , твоє покровительство і благословення.
Всі , хто зараз були назовні, фанатично вірили в самопожертву, своїх бранців.
8
Нора, на диво, виявилась досить таки просторою, по всьому було видно, що вони постійно користувалися нею, мабуть для отримання свого харчу, від служителів Норка. Та її ходи, лабіринтом розходилися на всі боки, тому мандрівники пішли навмання. Крістуру, майже весь час доводилося задкувати, щоб підземляни, не мали змоги напасти з заду. То в одному, то в іншому закутку, друзі помічали їхні очі, які виблискували зеленкуватим світлом, за мандрівниками спостерігали звідусіль. Деякі з тварей , навіть намагалися полювати на них, та їх, одразу спиняли удари мечів і вони для своїх соплемінників самі ставали поживою. В деяких місцях, проходи ставали зовсім вузькими і бідолашні Мозус та Крістур, ледь протискалися в них, залишаючи на стінах, сліди від чарівного порошку і рвучи свій одяг. Каролові кілька разів доводилося підсипати порошок, на одяг своїх друзів. І ось, останні пилинки, були витрушені з торбочки. Тепер їм , як можна швидше, потрібно знайти вихід. Було важко уявити, скільки пройшло часу від тоді, як друзі, спустилися під землю. Вони плутали і плутали в лабіринтах, кілька разів заходили в тупики і верталися назад по своїх слідах. Світло на їхньому одязі почало пригасати і шорхи стали нагліть. То з одного , то з іншого боку, вискакувало по кілька жахливих створінь. Друзям, все частіше, доводилося вступати в бій. Та поки що , їм щастило і вони залишалися не ушкодженими.