Крістур хитнув головою, і закінчив свою думку:
-- Та , тепер я знаю, чиїх то рук справа.
З ним погодилися всі, вони попали в полон, до мародерів і бандитів. Тому і люди в селищі , такі налякані , за них, не було кому заступитися.
-- Невже, вони не бояться шорхів?— здивовано спитав, Капер.
-- Мабуть вони, ще з ними не зустрічалися, тому і такі самовпевнені. В селищі не запалили жодного багаття. Разом з ними в небезпеці і населення, і ми. — відповів на запитання, Мозус.
-- Якщо, нас не вб’ють, раніше. — іронічно додав, Крістур.
Мілена стояла навпроти великого дзеркала, на ній було гарне, навіть розкішне блакитне плаття, жінка років тридцяти, розчісувала її довгі, світлі коси .
-- Тобі, подобається Самсон?— несподівано, для дівчини, спитала вона.
-- Хто?— не зрозуміла Міла.
-- Чоловік, за якого ти хочеш вийти заміж. Його звуть , Самсон. — пояснила жінка.
-- Ні , не подобається, і заміж я, за нього, не хочу. Він обіцяв відпустити моїх друзів, якщо я стану його дружиною. — тихо відповіла ,дівчина.
-- Він тобі збрехав. Він всім бреше. Як тільки він заволодіє твоїм тілом, твої друзі помруть, та і ти станеш йому не потрібною. Як ось, я. — сказала жінка.
-- А хто, ти, для нього?— поцікавилася Мілена.
-- Я і є, його законна, дружина. Він приїхав до нас на узбережжя, красивий, видний, багатий . Я ,одразу закохалася в нього. Він посватався до мене, і мої батьки дали згоду на наш шлюб. Хіба ми могли знати, звідки те багатство і хто він такий на справді. Самсон забрав мене в ці краї і лише один день я тут була з ним щасливою. Після першої шлюбної ночі, я зробилася йому не цікавою, і залишилася потрібною лише як прислуга. Те саме буде і з тобою. — розповіла ,жінка.
-- Що ж, мені робити? Як врятувати себе і своїх друзів?— дівчина , подивилася очами повними сліз на своє відображення в дзеркалі, наче чикала від нього відповіді.
-- Якщо, я , вам допоможу, твої друзі, захистять мене? Не кинуть на поталу, моєму чоловікові?— несподівано спитала жінка.
-- Ні, не покинуть! А, як ви, нам допоможете?
--- Ще не знаю. В мене є снодійне зілля, я спробую його використати. От тільки потрібно розвідати, де Самсон тримає полонених. Мені він, не скаже. Спробуй ти, у нього випитати.
--- Як?
--- Якось, спробуй! Зараз він, тобі, і гори золота даруватиме!
Двері, раптово відчинилися, на порозі стояв ватажок бандитів.
-- Вассо, пішла геть з відси. — сказав він своїй дружині.
Та ,покірно вийшла. Самсон підійшов до Міли з заду і перекинувши руки через її плечі , показав їй намисто з перлів. Він посміхаючись, надив їй його на шию.
-- Подобається? Це , мій тобі, весільний подарунок. — посміхнувся, він.
Та замісто посмішки наречена, побачила звірячий оскал. Її всю, аж пересмикнуло від відрази.
-- Гарна річ, весільні подарунки. Наче даруєш комусь, а насправді вони залишаються в тебе. — Самсон, зареготав і вийшов.
За дверима він наштовхнувся на Вассу.
-- Через хвилину, щоб , дівка була готова.
-- Добре, господарю. — відповіла жінка.
Самсон пішов, він був задоволений собою. Якби він зараз озирнувся, то наштовхнувся на погляд повний люті і ненависті, яким його проводжала, дружина.
Посеред селищного майдану, горіло багаття. Навколо нього , були поставлені столи, що просто ломилися від наїдків і напоїв, за ними, розсілися вся банда. Мілена сиділа поруч Самсона. Від нервової напруги, в неї тремтіло все тіло. Васса обіцяла свою допомогу, та що може тендітна жінка, проти цілої банди. Ватажок, обійняв дівчину за плечі, він відчув її тремтіння.
-- Що, таке, крихітко. Ти мене боїшся? Не треба! Ми хлопці хороші, нікого не кривдимо. Еге ж, друзі мої?— гукнув , Самсон, до своїх людей.
-- Еге ж! Так! Звісно!— почулися звідусіль, п’яні вигуки.
Ватажок, смачно поцілував Мілену у вуста, слизьким і жирним він наїдків, ротом. Дівчина вирвалась і рукавом обітерла губи, та бандита це не збентежило, він знову голосно зареготав і показуючи на Мелену кісткою, яку щойно гриз, вигукнув:
-- А дівча, з норовом. Мені , такі подобаються.
Навколо столу, ходила Васса. Вона все підливала і підливала вино в кухлі бандитів, ті були майже вщент, п’яні. Та Самсон, виглядав тверезим. Він поставив навпроти дівчини срібний кухоль і хлюпнув в нього червоного вина.
-- Випий , моя зіронько, за наше кохання!— улесливо , промовив бандит.
Міла, слухняно взяла кубок і трохи надпила, а потім, через силу, посміхнулася грабіжникові.
-- Щось, ти ,не дуже весела. Тобі не подобається наше свято?— побачивши, цю видавлену посмішку, спитав Самсон.