-- Чесно кажучи, веселощів у вас і розваг, справді мало. Ось в нашій компанії, був карлик, він міг розсмішити кого завгодно. — відповіла Мілена.
Сказала і сама злякалася своєї сміливості. Та робити було вже нічого, треба було грати далі і дівчина, демонстративно позіхнула.
-- А, чому був?— здвигнув плечима бандит. — Він і досі живий. Зараз ми тебе розвеселимо, моя крихітко. Гей, ви ,там, ану сходіть до полонених і приведіть коротуна. Моя дівчина хоче посміятися!
Васса, підійшла до Мілени і Самсона і попідливала їм пійла, а поки лила, нагнулася до Мілени і сказала:
-- Не пий вина, воно з отрутою. Я, вже все налаштувала, попросись до вітру.
-- Зараз приведуть Шутіма. Прослідкуй звідки. — прошепотіла у відповідь дівчина.
-- Про що , це ви шепочетесь. — несподівано, почувся голос, ватажка.
Жінка не розгубилася:
-- Дівчині, потрібно на хвилинку відійти, але вона соромиться, мій господарю, тобі про це сказати.
-- От , дурненька! Чого ж тут соромитись?— пом’якшав голос бандита. — Гей, ти. — штовхнув він під бік вояка, що сидів поруч з ним. — Проводи, красуню, до вітру.
-- Не треба, мій господарю. Вона при чужому чоловікові, буде не зручно себе почувати, я сама її проведу. — втрутилась Васса.
-- Добре. Лише не довго, бо ти ж , мене знаєш. — дивлячись у очі своїй дружині. Прошипів Самсон.
Та , нічого не відповіла, лише ствердно кивнула головою. Мілена вийшла із за столу і пішла слідом за жінкою.
Вже багато часу, мандрівники просиділи в темному сараї, вони чули гамір, та п’яні вигуки, знадвору. Що вони тільки не передумали, за цей час, але розумного рішення так і не знайшли. Карол зовсім не хвилювався за себе, його весь час тривожила думка: « Як , там, Мілена. Що роблять з бідною дівчиною, ці недолюдки». Біля вхідних дверей зашурхотів засув, двері розчинилися і на порозі нарисувалося двоє п’яних бандитів. Один з них , ткнув смолоскипом майже в обличчя Шутімові.
-- Ти, підеш з нами, тебе хоче бачити наш ватажок.
Коротун перезирнувся з товаришами.
-- Не хвилюйся Шутіме. — заспокоїв його , Мозус і додав:-- Використай свою прогулянку з користю.
Чоловік зрозумів натяк, він хитнув головою, даючи пойняти, що все зрозумів.
Тим часом Мілена і Васса, обговорювали план дії.
-- Це добре ,що ти , попросила привести карлика , це нам дасть трохи часу, поки зілля почне діяти. Я сховала зброю і трохи харчив. Зараз , повернися до столу, щоб Самсон, нічого не запідозрив. — посовітувала, жінка.
-- А, як же я, знову, піду із за столу?— розгубилася Мілена.
-- Щось придумаємо. — заспокоїла її , Васса.
Мілена сіла біля бандита, якраз в ту хвилину, як до столу підвели Шутіма.
-- Ану, карлику, покажи нам, що ти вмієш робити. — п’яно прохрипів , ватажок. — Заспівай , чи потанцюй для нас.
-- Ще, чого!— обурився , малий. — Не дочекаєтесь, щоб я, перед вами , вихилясував.
Шутім, з пересердя, затупав своїми кривулястими ніжками, а п’яні бандити, дивлячись на нього, аж за животи хапалися, у Самсона навіть сльози виступили з очей.
-- Ти, була права, моє серце!— вигукнув, він , звертаючись до дівчини. — Нічого смішнішого в своєму житті , я не бачив.
Ватажок обійняв Мілену за плечі і міцно притис до себе. Побачивши, як дівчина і бандит туляться один до одного, Шутім , аж присів від злості. Він хотів сказати щось образливе, та йому забракло слів. Він лише як риба, відкривав і закривав рота, витріщивши свої очі.
-- Все! Досить! Більше не можу!— вимовив крізь регіт, Самсон. — Ведіть його назад , бо я умру від сміху.
Карол сидів під стіною і мовчав, втупившись в підлогу. Несподівано, йому здалось, що вона ворушиться. Він придивився пильніше, земля знов ворухнулася.
-- Здається, в нас, ще більші неприємності , ніж ми вважали. — прошепотів юнак.
Друзі звернули на нього увагу.
-- Про ,що, ти говориш?— не зрозумів , хлопця, Мозус.
Карол показав пальцем у підлогу:
-- Про , шорхів. Мабуть, вони вирішили в цьому сараї прорити свою нору.
Земля під ногами, просідала все дужче і дужче. Друзі тулилися по під стінами, боячись провалитися.
-- Ще трохи і нам кінець. — констатував факти, Теймур.
-- І ,що, ти пропонуєш?— спитав його, Плато.
-- Я , пропоную. — обізвався Капер. — Ми всі, не слабого десятка , треба разом налягти на двері, може виб’ємо, а там розберемося, що робити. Та сидіти і чекати поки нас з’їдять шорхи, дурість.
-- А, що , може вийти!— погодився з братом , Плато.
Вони не стали чикати наказу, приготувалися і разом кинулися на двері. Та коли вони вже були перед самими дверима, ті , раптово відчинилися і болотники, не виспівши зупинитися, вивалилися на зовні, збивши з ніг охоронців, що якраз привели Шутіма. Коротунові, теж дісталося. Першим , отямився Плато, він ударив кулаком в обличчя, одного з охоронців і вихопив в нього зброю. Його прикладу , по слідував Капер, і обеззброїв іншого бандита. Здавалося , друзі вже вільні, залишилося визволити Мілу.