-- Шутіме, ти там був, у нас є шанс врятувати дівчину?— спитав Крістур, підіймаючи за руку, малого з землі.
-- Є, вони всі перепилися, але, чи їй це потрібно?— грубо відповів , коротун.
-- Про, що ти кажеш?— сердито, вигукнув Карол.
-- А, те і кажу, що вона сидить в обнімку з тим бандитом і либиться. —з образою в голосі, відповів Шутім. — Вона ,разом з іншими, сміялася з мене.
-- Це , ще нічого не доводить. Я ,знаю Міленку, з дитинства. Вона не з тих дівчат, що вішаються на шию, кому попало і якщо вона, себе так поводила, на те в неї, мабуть, були причини на те. — спокійно і розсудливо сказав, Мозус.
-- Пішли вже, поки підземляни не повилазили. — став підганяти товаришів, Крістур.
Мандрівники, обережно рушили в бік бенкету. За столами і справді вже були всі п’яні . Чи то Вассине зілля подіяло, чи то просто обпилися , різниці не було. Друзі сміливіше рушили в перед, та ватажок банди ,хоч і був добряче на підпитку , та не настільки, щоб не помітити їх. Він злякався, розуміючи, що його вояки, йому не підмога. Схопивши Мілу, Самсон витяг її із за столу, придавивши їй до горла ніж.
-- Підійдете ближче і дівчина загине, зрозуміло? Ану покладіть мечі на землю і повертайтеся назад, до сараю. — наказав своїм полоненим, ватажок бандитів.
-- Не можемо, в сараї , свою нору риють шорхи. — відповів , йому, Крістур.
Та Самсон зараз, мало що міг скумекати, тому весь час продовжував притискати ножа до горла дівчини і крутив головою на всі боки, шукаючи собі допомоги. Та все було марно. Ніж врізався в ніжну дівочу шкіру, вона почала задихатися, а товариші не знали як їй допомогти. Несподівано , Самсон застиг на місті і здивовано подивився на свій живіт, з відти тирчав наконечник списа. Рука з ножем безвольно опустилась, бандит відпустив Мілину і озирнувся назад, за його спиною стояла Васса.
--- Ах, ти ж, су…-- більше він нічого не вспів сказати і втративши свідомість , упав на землю.
-- Це, тобі , покидьку, за моє знівечене життя. — з люттю в голосі промовила, жінка.
Мілена кинулася до неї.
-- Дякую, тобі, Вассо. Ти , мене врятувала.
-- Не, треба подяки. В першу чергу, я врятувала себе, а тепер, треба з відси тікати, поки бандити не прохмелилися. — сказала вона, звертаючись вже до чоловіків.
Ті столи і спостерігали за всім , що відбувалося з роззявленими від подиву ротами і лише після її слів, прийшли до тями. Карол обійняв і пригорнув до себе дівчину.
-- Я так хвилювався за тебе. З тобою все гаразд?
-- Так. Все добре. Ми з Вассою, хотіли прийти вам на допомогу і вже навіть приготувалися. Вона підпоїла бандитів сонним зіллям, але ви і самі вибралися.
-- Оце, так жінка!— вигукнув , Крістур. — На все здатна.
Він дивився на неї захопленим поглядом , Васса, теж, глянула на нього, і посміхнулася, лише в молодості, на неї, так дивилися парубки.
-- Хто ти, красуне?— спитав Крістур.
-- Мене звуть , Васса. Я , дружина цього недоумка. — вона показала рукою на нерухомого Самсона. Як давно, я мріяла його вбити. Скільки знущань і наруги, я від нього зазнала. Думаю, Боги , мені вибачать за скоєний мною злочин.
-- Неодмінно! Ти ж рятувала людину. — погодився з нею чоловік.
-- Я , приготувала для вас зброю і харчі, там біля сарайчика. Треба забрати. — згадала, жінка .
Та коли мандрівники, разом з нею , наблизилися до будови, то побачили безліч тіней, які поволі рухалися в їхній бік.
-- Це шорхи! Вони вже на поверхні. — вигукнув, Карол.
-- Треба звідси швидше тікати. — обізвався Теймур.
-- До речі, у бандитів є коні!— згадав Мозус. — Ними і скористаємось.
-- А як же , місцеві жителі ?— спитала Міла. — Вони ж, загинуть.
Друзі від її запитання, розгубилися. Дійсно , покинути людей на смерть, це паскудство . Та Васса остудила її благородні наміри:
-- Ми, нічим їм не допоможемо. Вони, так налякані бандою Самсона , що не стануть вас слухати, і не відкриють двері нікому. Так що, треба рятуватися самим, а їм , нехай допоможуть Боги.
Друзі повскакували на коней, що належали банді. Карол і Крістур підсадили жінок. Мілена перегнулася з коня і поцілувала хлопця, той від щастя аж засяяв. Він обернувся до Шутіма і з докором в голосі, сказав:
-- А ти , що базікав?