-- Я, лише казав, що бачив. — здвигнув плечима Шутім, потім коротун звернувся до дівчини. — Вибач Міленко, я вирішив, що ти полюбила Самсона.
Мілена у відповідь, лише засміялася.
-- Ну, що, вже всі всілися?— спитав Мозус. — Тоді рушаємо.
Друзі поскакали, одразу пускаючи коней в галоп, покидаючи це небезпечне місце. Трохи проїхавши, Мозус притримав коня, в селищі почувся розпачливий крик.
-- Почалося. — промовив він сам до себе і пришпоривши коня, наздогнав товаришів.
Їхали до самого світанку, підземляни за ними не гналися і мандрівники почували себе, майже, в безпеці. Дошкуляли лише, голод і втома. Вже другу добу, вони не мали крихти в роті, та і відпочити їм, так і не довелося. Крістур, весь час, крутився навколо Васси. Та, вона, здається цього не помічала, або просто вдавала, що не помічає. Зате товариші, це не пропустили. Першим , як завжди, вколов слівцем чолов'ягу, Теймур:
-- Крістуре, а, Крістуре, чого це ти все їздиш кругами, навколо Вассиного коня? Він тобі, що, подобається більше за твого?
Крістур, почервонів і сердито зиркнув на хлопця, а потім потай, показав йому кулак.
-- І, що то, робить , з чоловіками кохання. — скрутно похитав, Теймур головою, дивлячись на Мозуса.--- Ну зовсім людина, втрачає голову. Ось, Крістур, вже друзям погрожує.
Мандрівники, весело засміялися. Крістур, скоса глянув на жінку, та дивилася на нього і посміхалася, він теж розплився в посмішці. Він зрозумів , що теж їй не байдужий. І можливо, підколи Теймура, розтопили останній лід, в їхніх стосунках. Тепер, він зовсім не сердився на хлопця, за його довгий язик.
-- А куди, ви , направляєтесь. — першою заговорила до Крістура, Васса.
-- На узбережжя. — відповів, чоловік. — Там десь, знаходиться замок чаклунів, до них, ми і направляємось.
-- Я , знаю де це. Адже, я, народилася в тих краях. Мій батько, був капітаном, невеликого торгового судна і він, часто брав мене з собою. Неодноразово, ми з ним, пропливали по біля скелі, на якій стоїть цей замок. — сказала Васса.
-- А , як довго, нам ще туди іти?— втрутився в розмову, Мозус.
-- Якщо в ночі відпочивати, то дня, три.
-- До речі, про відпочинок, ми що вирішили замучити себе до смерті?— спитав , Шутім.
Коротуна послухали і зупинилися.
-- Треба роздобути харчів. Пішли, братику, пополюємо. — звернувся Плато до Капера.
-- Пішли, але, чим ми будемо полювати? Ганятимемося за птахами з мечем?
-- А ти, що , не здатний зробити лука і нарізати стріл?— єхидно, відповів болотник братові.
-- Я про це , не подумав. — знизав той плечима.
Ось так спілкуючись, парубки зникли за невисокими заростями, біля яких, зупинився загін мандрівників. Поки розводили багаття, повернулися охотники, вони принесли дику козу.
-- Як, це вам так швидко, вдалося вполювати дичини?— здивувався , Крістур.
-- Та ми і самі здивувалися, що так вийшло. — почав розповідь , Плато. — Ми з братом, перейшли через цей лісок і вийшли в зелену долину, а на ній тварин, видимо-невидимо. Я не вспів і слова вимовити, як мій братик, хапає меча і кидає його в саму гущу , як списа і, о диво, влучає в козу.
--- Що, в цьому, дивного? Я що, мисливиць - дилетант?
--- Та ні, дивно інше, звідки стільки тварин? --- перервав його, Крістур.
--- Подивіться під ноги, тут навколо скелястий грунт. Шорхи не зможуть рити свої ходи. Тварини не лякані. --- пояснив Мозус.
-- А, ще, ми по дорозі, бачили водоспад він падає в невеличке озеро і вода там тепла, при тепла. — ні з того, ні з цього, додав Капер і зиркнув в бік жінок.
-- Як, туди дійти?— спитала, Васса.
-- Ось так, прямісінько, прямісінько і вийдете. — пояснив , хлопець.
-- Пішли , подруго. Поки чоловіки смажитимуть козу, ми помиємося.
Дівчина, з радістю, погодилась. Озерце, виявилось пречудовим, схожим на кам’яну чашу, оздобленою візерунком з квітучих рослин.
-- Як тут, гарно. — вдихнула на повні груди, Васса. — Здається, мені ніколи не було так добре, як зараз, у вашому товаристві.
-- А , особливо, у товаристві Крістура. Чи, не так?— посміхнулася їй, Мілена.
-- Так. Він приємний чоловік, та я, його, ще добре не знаю. Самсона, я теж вважала чудовим, поки не розпізнала.
-- Крістур, не такий. Він, гарна людина. Можливо, трохи не зграбний і не вміє гарно висловлювати свої почуття, та в кожного є свої недоліки.
Мілена почала роздягатися, необережним рухом, вона зачепила намисто, нитка порвалася і перла розкотилися навкруги, а деякі попадали у воду.
-- Ой, я зовсім про них забула. Та не шкода, мені вони все одно, ні до чого. — байдужим голосом, промовила дівчина. — Та і це плаття, навіщо воно, але іншої одежі немає, а в ньому, незручно їхати верхи.