-- Потім щось, придумаємо. — пообіцяла, Васса.
Подруги, попрали свій одяг і розіклали на камені, сохнути, а самі пішли митися. Міленине плаття, вигравало на сонці різнокольоровим бісером і стеклярусом, з дерева, за ним довго спостерігав великий ворон. Він то одним оком подивиться на миготливі камінці, то іншим і нарешті коли купальниці відійшли по далі, підлетів, зачепив блискучу одежину дзьобом і майнув геть. Подруги, лише охнули. Та що вдієш, Міла залишилася в самій сорочці. Дівчина кинулася слідом за птахом. Плаття для ворона , було важкою ношею, та кидати його, він не збирався, лише трохи відлетів і сів відпочивати. Мілена вже майже добігла до птаха, але він знову відлетів, забравши з собою і одежину.
-- От, капосне створіння!— вилаялась, дівчина. — Ану, зараз же, віддай.
Та ворон, наче насміхався з неї, він знову почекав поки Міла підійде ближче і піднявся у повітря, залетівши за скелю. Дівчина кинулася слідом і несподівано наштовхнулася на старого діда. Побачивши, напівроздягнену дівчину, старий прикрив долонею очі і промовив:
-- Чого, чого, а такого дива, я тут не сподівався побачити.
Мілена, сором’язливо , прикрила рукою глибоке декольте і відступила за камінь.
-- Це, часом не твій одяг?— спитав старий, простягаючи Мілені , сукню.
-- Так, мій. Його в мене ворон поцупив і я за ним гналася. — дівчина вдяглася і вийшла з за каменю.
-- Це моя пташка. — посміхнувся до неї , старий. — Він полюбляє все блискуче. От і тягне, що надибає. Ти вже на нього не ображайся , дурна істота.
-- А ви , тут десь неподалік живете?— спитала дівчина.
-- Так. Зовсім поряд. Бажаєш зайти в гості?
-- Вибачте, та мені потрібно повертатися , на мене чикають.
-- Я , розумію. Та все ж, дозволь тебе запитати.
Дівчина ствердно кивнула головою і старий спитав:
-- Якби я міг тобі запропонувати переселення в інший світ, вільний від шорхів, де ти змогла жити в повному достатку і навіть розкошах, не ризикуючи власним життям. Ти б , погодилася?
-- Разом з моїми друзями?
-- Ні, лише тебе саму. — сказав старий і злегка доторкнувся до її чола.
Перед її зором, попливли яскраві картини райського життя. Мілена відчула себе царицею дивовижного світу, де всі і все належить лише їй, де виконуються найдрібніші її забаганки і весь світ, сповнений любові лише до неї одної.
-- І ви, здатні таке зробити?
-- Так. То ти погоджуєшся?— старий , очікуючи відповіді, замовк.
Мілена подивилася на нього своїми великими, блакитними очима і посміхнувшись, відповіла:
-- Ні, я не хочу розкошів, не хочу іншого світу в якому не буде, поруч мене, людей яких я люблю.
-- В цьому світі ти можеш загинути, а така вродлива дівчина, не заслуговує на смерть, у такому ніжному віці.
-- На , таке ніхто не заслуговує. Нещодавно, від шорхів, загинула банда грабіжників і убивць. Вони заслуговували на смерть, але все одно, не на таку. — відповіла Мілена.
Дідусь, схвально захитав головою. Йому сподобалась її відповідь, а дівчина, несподівано спохватилася.
-- Діду, а ви бува не чарівник ?
-- Так.
-- А , не з тих, бува чарівників, що живуть в замку , біля моря?
-- Саме з тих. Мене звуть, Фалонд.
-- Я і мої друзі, якраз і направляємося до вас.
-- Знаю, тому і прийшов вам назустріч.
-- То ви, мене надурили, коли сказали, що живете поруч?
-- Ні , не надурив. Ми , мандруємо інакше ніж звичайні смертні. Скоро ти в цьому переконаєшся. Тепер пішли, познайомиш мене зі своїми товаришами.
Мілена і старий , пішли до озерця, їм на зустріч вийшла Васса.
-- Подруго, я вже почала хвилюватися за тебе, де ти пропала?— спитала, жінка. Та помітивши старого діда, зупинилася. —А, це , хто з тобою?
-- Чарівник. — спокійно, наче нічого значущого не сталося, відповіла дівчина.
-- Чарівник? Ти , не жартуєш?
Мілена посміхнулася і закрутила головою:
-- Він , хоче , з нами познайомитися поближче, а я його супроводжую.
-- Добре. — трохи розгублено промовила, Васса. — Пішли тоді, разом.
Проходячи берегом озера, Фалонд побачив розсипані перла. Чарівник простяг до них свою долоню, і намистинки, як по команді, повскакували в неї.
--- Ваше? --- спитав він, у жінок.
--- Не потрібні, вони, нам. --- відповіла Васса.
--- Даремно, ви, так. В подорожі, все знадобиться. Візьми.
Мілена взяла перла, і сховала до кишені. «Можливо старий, і правий.» --- подумала вона. Жінки повели старого, до табору, коза вже була спечена, чоловіки , хоч і захлиналися, з голоду, слиною, та все ж чикали на повернення , представників слабкої статі. Вони не сподівалися, крім жінок, побачити ще когось. Поява чаклуна, дуже здивувала їх, вони навіть забули привітатися у відповідь.