-- Тепер, Крістур, остаточно втратить від тебе розум. — промовила Мілена, роздивляючись спою подругу. Я навіть подумати не могла, що нам пасуватиме це вбрання.
-- Ти права. Мені теж подобається. — погодилась з нею Васса.
Каролові, не дивлячись на страшенну утому, все ніяк не вдавалося заснути . Він весь час ворочався в м’якій постелі. Вже було за північ та сон ніяк до нього не йшов. Несподівано в двері постукали, виявилося, що не лише він один не спить. Карол відчинив, на порозі стояв Шутім. Він голосно шмигнув носом і не чикаючи запрошення, пройшов до кімнати.
-- Кароле, як ти гадаєш, чаклуни зможуть зробити мене красенем?
-- Що?— не зрозумів хлопець.
-- Ну з допомогою чар, вони мене перетворять на красавця?
-- Шутіме, ти що, здурів? Яка зараз година?— він взяв, коротуна за плече і виставив до коридору. А навздогін додав:-- Спитаєш завтра про це ,у Орнагула.
Шутім, розчарований, пішов до своєї кімнати, йдучи він бубнів щось собі під носа. Та Карол не став дослухатися, він знову влігся і йому вдалося навіть задрімати, коли до кімнати знову постукали. Розсерджений хлопець підскочив до дверей і рвучко їх відчинив, він сподівався побачити там Шутіма і вже приготував для нього пару кріпких слів, та завмер побачивши Мілину. Вона дивилися на нього злякано і в той же час, довірливо.
-- Кароле, мені страшно.
Дівчина притулилася своїм обличчям до його грудей, хлопець обійняв її за плечі.
-- Мені теж страшно, та ми зможемо це пережити, всі разом ми велика сила і ти, і я, і Мозус, і всі інші. Орнагул це знає напевно.
-- Чому, ти, так вважаєш?
--- Це важко пояснити. Коли Орнагул запропонував нам мандрівку в минуле, я все зрозумів. Чарівники живуть і в майбутньому і в минулому. Орнагул все про нас знає!
-- Що саме?
-- Він знає нашу долю, він знає, що ми, здолаємо всі труднощі. Ти мені віриш?
-- Вірю.
Дівчина подивилася Каролові в очі, ніжно поцілувала в губи, юнак хотів повернути їй поцілунка, та вона не дала, прикривши йому рота рукою. Тоді він цмокнув її в пальчики , дівчина відняла руку і пішла до своєї кімнати. Карол зачинив двері і повернувся до ліжка. Він не знав чи вдалося заснути цієї ночі Мілі, та він заснув міцним , спокійним сном, бо зумів висловити те, що непокоїло і його самого і це надало йому впевненості.
Хлопець розплющив очі і подивився у віконний пройом, надворі сіріло. Настав ранок. Карол , вже не міг з впевненістю сказати, чи насправді до нього в ночі приходили Шутім і Міла, чи це йому лише наснилося. За дверима почувся голос Каху.
-- Кароле, тебе бажає бачити вчитель.
-- Іду.
-- Поспіши, він не любе чикати.
Карол вийшов до коридору і привітався . Старий чаклун чекав його в бібліотеці.
-- Радий тебе , вітати. Як відпочив?
-- Дякую. Добре.
-- Я хочу тобі дещо розповісти, це стосується лише тебе. Амулет і кинджал , що тобі подарував батько, як ти знаєш , не звичайні речі. Окремо одне від одного, це лише прикраса і зброя, а от разом, могутня чарівна сила. Це одна з десяти чарівних речей, що їх створив мій вчитель, могутній Вартохар. Вони призначені, захищати обраного. Колись , цей кинджал і амулет , захищали мене. До речі, я вже повернув їм силу, що одібрав Фалонд.
-- А ви впевнені, що той обраний, саме я.
-- Так. І чарівна сфера, це підтвердила. Тепер потрібно, щоб ти сам, в це, повірив. Бо силою, до магії, нікого не можна навернути, як до речі і до усього іншого.
Орнагул підвівся, і взяв з полиці велику теку. Він дістав з відти, лист паперу, списаний незрозумілими знаками і простяг хлопцеві.
-- Що це?
-- Це те закляття, про яке я говорив. Бережи його як зіницю ока, без нього, ваша подорож, не має сенсу. Зрозумів?