Карол кивнув головою. До кімнати зайшли решта мандрівників, хлопець озирнувся і оторопів побачивши Мілину і Вассу. Він був просто у захваті від їхнього вигляду.
-- Ми, хлопче, теж отетеріли, коли жінки з’явилися перед нами. — посміхнувся з його реакції , Крістур.
-- Чарівники, можуть творити чудеса, не пристосовуючи магію. — підтримав, його Теймур.
Жінки, трохи зашарілися, але лише так, для виду. Їм сподобалася увага чоловіків. Після сніданку, мандрівникам принесли зброю, кожен вибрав собі за смаком. Перус і Капер узяли собі луки, вони дуже справно ними володіли, Мозус і Крістур віддали перевагу мечам що були відібрані у бандитів. Теймур і Карол вибрали мечі полегше, а Шутім взяв булаву на міцній, шкіряній линві. Навіть жінки не залишилися в стороні , вони озброїлися кинджалами і пристосували їх в себе на ременях. Друзі розпрощалися з господарями і підійшли до чарівної кулі.
-- Як нею користуватися?— спитав Карол у Орнагула.
-- А хіба я не пояснив?— здивувався той. — Знову, провали в пам’яті. Ну добре, слухай і запам’ятовуй, Кароле. Береш сферу до рук, твої друзі тісним колом навколо тебе, щоб на кожного з них впало світло і подумай про планету, який ти, хочеш опинитись, за мить ви будете там. От і все, нічого складного. Зрозумів?
-- Так. – відповів хлопець і простяг руки до шару .
-- Стрівай , я вийду з кімнати, щоб випадково не помандрувати з вами, для цього, я вже занадто старий. Бажаю вам удачі.
Старий вийшов і зачинив за собою двері, крізь їхні щілини, блиснуло яскраве світло і одразу ж згасло, чаклун зазирнув до бібліотеки, вона була порожня.
-- Ну от і все. Хай вам щастить! А тобі, Кароле, найбільше. Цей довгий шлях приведе туди, де, насправді твоя доля. — промовив у слід мандрівникам, Орнагул.
Карол чекав стрімкого перельоту, а насправді, йому здалося, що він пливе в густому киселі: рухи були уповільнені і він міг добре роздивитися усе навколо. Перехід нагадував скляну трубу з спотвореними стінками, за якими змінювалися світи, хоч і роздивитися крізь них нічого було не можливо. Все злилося в одну різнокольорову смугу. Та ось на якусь мить його оточив морок, хлопець з переляку заплющився і відразу відчув під ногами землю. Карол відкрив очі, він стояв на зеленій галявині, поряд були всі його друзі, вони теж здивовано роззиралися навкруги. Трава сягала їм до колін, навколо росли дерева вкриті білими квітами,-- великими і духмяними. Теплий, лагідний вітерець грався з волоссям, на небі не було жодної хмаринки.
-- Ми потрапили до обителі Богів?— запитав Капер і глянув на брата, немов хотів отримати ствердну відповідь і за одно пересвідчитись чи він поряд.
-- Мабуть це і є Сулерія, якщо, звісно Карол, не подумав про якесь інше місце. Де ж той Крахун, що мав нас чекати ?— розмірковував у голос Мозус.
-- А це, що таке?— Мілена дивилася у бік дерев, зляканими очима, всі звернули туди увагу. До них наближалося ціле стадо велетенських ящірок, вони ішли не поспішаючи, час від часу нагиналися до землі, зривали жмути трави і повільно пережовуючи ковтали. На мандрівників вони не звертали ніякої уваги.
-- На перший погляд, вони не агресивні, але краще зійти з їхнього шляху. — запропонував Крістур.
-- Ой, а тут іще одна. — почувся з заду, голос Шутіма.
Всі озирнулись. Поруч, на відстані двох чи трьох кроків, стояла ящірка, не менша за інших, тупо дивлячись на них, її роздвоєний язик то з’являвся, то зникав у страшній пащі. З близька вона не виглядала такою миролюбною як інші. Мозус повільно дістав меча і приготувався захищатись. Раптом почувся писклявий голос, чимось нагадуючи Шутімового, друзям здалося, що то промовляла тварина.
-- Радий вас вітати, мандрівники!
Вони здивовано витріщились на істоту.
--- Не туди дивитесь. --- знову почувся дивний голос.
Тепер він лунав, відкілясь з гори. Мандрівники задерли голови, і розгледіли на спині чудовиська, маленького чоловіка з короткими ніжками і маленькими, пухкими руками, наче він був рідний брат їхнього коротуна.
-- Вибачте, що налякав вас. Мене звуть Крахун.
Друзі привіталися. Крахун стукнув ящірку маленьким кулаком по спині, і велетень поволі опустився на землю, простягши шию, по якій, як по гірці, він з’їхав униз.
-- О, радий вітати тебе, брате! Я і не знав, що в інших світах, живуть такі маленькі люди, як ми. — зрадів Крахун, роздивляючись Шутіма.
-- Я , в нашому світі, один такий. — гордо відповів ,той.
-- А , хіба вас тут , таких, багато.?— поцікавився Карол.
-- Ціле плем’я .— повідомив Крахун.
-- І дівчата є. —з тайною надією, спитав Шутім.