-- Багато! Та хіба Орнагул вам, про нас, не розповідав?
-- Ні, він нічого не казав про інші світи. — відповів Карол.
-- Це на нього схоже. Я давно його знаю і він завжди був загадковим. — посміхнувся Крахун.-- Ну що ж, прошу іти за мною. Мої соплемінники влаштували на вашу честь, свято, і чекають на «великих» гостей. Не добре змушувати їх довго чекати.
Мандрівники рушили за чарівником, планети Сулерія. Чим далі вони ішли, тим більше дивувалися і захоплювалися тим, що бачили. А дивитися було на що! Природа просто зачаровувала, своєю красою. Навкруги розливали пахощі різнобарвні квіти, над ними пурхали такі ж яскраві метелики. Високо в небі кружляли великі птахи з довгими хвостами, наче танцюючи. То тут , то там паслися стада ящірок: зелених, сірих, коричневих з візерунками на спинах і без них.
-- Крахун, скажи, ці тварі не заважають вам жити?— запитав чарівника Мозус.
-- Ну що ви! Вони для нас, як ваші коні і корови. Чим більше у родини сулеритів, тим вона поважніша.
-- То це свійські тварини!— зрозумів ватажок. —А я то думаю, звідки така дивна назва, вашого світу?
В далечині показалося поселення. Кілька десятків невеличких будиночків на півколом стояли навпроти великої, схожої на палац будівлі, перед якою була площа з фонтаном. Навколо всього поселення, як і скрізь по Сулерія, квітли сади.
-- У такому чудовому місті не можуть жити погані люди. Правда ж, Міло. — звернувся до дівчини Карол, вони весь час ішли поруч, тримаючись за руки.
-- А хто, сумнівається?— запитав Шутім.
Коротун просто світився від щастя, що зустріне своїх соплемінників і аж підтанцьовував від радості. На зустріч друзям вийшли мешканці поселення, вони всі посміхалися і плескали в долоні. Лунала весела музика. Жінки несли великі букети квітів. Які дарували гостям. Одна з них підбігла до Шутіма і ткнула в руки букет, той розплився в широкій посмішці і чмокнув жіночку в щоку, вона хіхікнула і втекла.
-- Кароле, ти бачив .— штовхнув хлопця, під бік Шутім. — Вона мені посміхнулася.
-- Я радий за тебе друже. — без іронії відповів юнак.
Він і справді радів за свого друга. Нарешті, той не буде самотнім і можливо зустріне тут собі пару.
Потім був святковий обід, столи ломилися від різноманіття страв: салатів, м'яса, були і фаршировані яйця сулеритів, завбільшки з диню. Гості спробували всього, було дуже смачно , а найдужче старався Шутім, він наминав за обидві щоки і не забував розхвалювати кухарок, які так смачно готують. Знову заграла музика. Розпочалися танці, словом, мешканці цього світу вміли веселитися. Давно мандрівники так не відпочивали, їм було добре в оточенні цих маленьких людей. Шутім помітив, що в його бік дивиться жіночка, та сама, яка подарувала йому квіти, вона була білявкою з кучерявим волоссям, яке білою хмаринкою оточувало миле, майже дитяче личко. Сірі оченята лукаво поблискували з під опущених вій, на щоках палав рум’янець, вона сором’язливо м’яла в руках хустинку і ногою малювала на землі візерунок. Крістур ліктем штовхнув друга:
-- Ну чого ти сидиш? Піди запроси дівчину до танцю.
-- Я не вмію танцювати. — ніяково відповів коротун.
-- Ну той що, навчишся! От її і попроси, щоб навчила.
Шутім послухав і підійшов до дівчини.
-- Дозвольте вас запросити на танець. — вклонився він їй.
-- Дозволяю. – кокетливо відповіла білявка і пара пішла до інших танцюючих.
-- Як вас звуть, красеню?— запитала партнерка.
-- Шутим. А ти насправді вважаєш мене красенем, чи жартуєш?
-- Ну що ти, хіба я б посміла. В нашому поселенні ніхто з тобою не зрівняється.
-- А як тебе звуть?— раптом схаменувся коротун.
-- Шаміля — відповіла дівчина і весело розсміялася, а за нею зареготав і Шутім.
Йому ніколи не було так добре, як зараз. Здавалося що він найщасливіший чоловік у всіх світах разом взятих. Дивлячись на нього, Теймур важко зітхнув і, повернувшись до Плато, сказав:
-- Ну то , ще на одного самітника поменшало.
--- Я співчуваю, тобі хлопче. Та для тебе, життя не закінчилось. Колись і ти, знову зустрінеш гарну дівчину, і покохаєш. — відповів на те Плато.
-- Може, я її вже зустрів, тільки вона про те не здогадується.
Теймур подивився в бік Мілени і хотів вже було, підійти до неї. Та болотник встиг притримати його за рукав.
-- Недобре, відбивати коханих, у своїх товаришів. Нам, ще довго мандрувати разом, а за спиною краще мати друга, а не ворога.
-- Не хвилюйся, не відбиватиму, я лише хочу з нею потанцювати.
Міла якраз розмовляла з жінками селища і не звертала на хлопця ніякої уваги. Він зупинився на крок від неї і прокашлявся. Дівчина озирнулась: