-- Ти щось хотів, Теймуре?
-- Так. Запросити тебе на танець. Ти не проти?
-- Ні.
Мілена підійшла і поклала руки йому на плечі. Від її дотику у хлопця аж мурашки побігли по спині. У парі, вони повільно закружляли по майдану. Плато провів їх поглядом і якось дивно похитав головою. Та він був не один, хто спостерігав за танцюючими. Карол аж зблід, коли побачив Теймура і Мілину разом, якби можна було вбити поглядом , то вугляр, був би вже мертвим.
-- Не переймайся ти так, Кароле, це лише танець. — зрозумів почуття свого юного товариша, Мозус. — запроси і ти Мілу, дівчата люблять потанцювати.
-- Ні. — зітхнув юнак. — Є важливіші справи .
Мозус і Карол сиділи за столом разом з Крахуном і старшиною поселення. Ватажок мандрівників звернувся до чаклуна:
-- Коли Орнагул зв’язувався з вами, він повідомив про те що ми шукатимемо у вашому світі?
-- Ні. тільки сказав, що в разі потреби, я маю допомогти вам. А що вам потрібно?
-- Однією з складових заклинання часу, є хутро червоної ящірки. — відповів Мозус.
Чаклун і старійшина перезирнулися на їхніх обличчях проявився неспокій і стурбованість.
-- Щось не так ? Що означають, вирази ваших облич?— спитав Карол.
-- Справа в тому, що цієї істоти, в нашій місцевості, немає . По неї треба іти, до Мертвого каньйону, в Нижній Сулерії.
-- То тут, у вас, є ще одна країна?— дивувався Мозус.
-- Ні , не країна, а лише місцина, та вона вам, не сподобається. Шлях туди хоч і не далекий, та там, на кожному кроці на вас чатуватиме небезпека. Ми обходимо її стороною, та я обіцяв допомогти і виконаю свою обіцянку, жінок з собою краще не брати, навіть якщо вони обіцятимуть, решту життя з вами не спілкуватися. — застеріг чаклун.
-- Добре. — погодився Мозус. — Коли ми зможемо вирушити?
-- Це залежить від того , наскільки ви поспішаєте.
-- Тоді, вирушаємо негайно!— гарячково вигукнув Карол. — На нас чекають і покладають великі сподівання, ми не маємо права зволікати.
-- Негайно той негайно. — погодився Крахун. — Тільки треба, дещо зібрати в дорогу.
Мозус погукав решту мандрівників і повідомив, що вже вирушають. Мілена і Васса обурились, коли дізналися, що їх не візьмуть. Та чарівник сказав:
-- Вас не беруть не тому, що там небезпечно, а тому, що прийдеться постійно дертися по скелях, і ви, будете обузою.
-- Добре, але пообіцяйте, що швидко повернетесь. —з нехотя , погодилися жінки.
Карол віддав на зберігання Крахуну сферу і той сховав її в своєму будиночку. Старшина приніс кілька міцних мотузок і торбину з харчами. Маленький загін вирушив з привітного селища, в невідоме. Іти було легко, і навіть весело, Теймур весь час жартував, сміялися всі, крім Карола. Він ішов насуплений і лише скоса поглядав на веселуна. Ревність як ядовита змія, отруювала йому з середини душу. Він навіть собі боявся признатися, що в дорогу його покликав не обов’язок перед людьми, а саме вона. Карол не хотів ні на хвилину залишати Мілу поряд з Теймуром. Вугляр помітив це, він розумів почуття хлопця, розумів, що потрібно з ним побалакати, пояснити, що йому соромно за свій вчинок, що він повинен був бути стриманішим, і мудрішим. І що б, він, Теймур, не відчував до дівчини, не треба було цього, виставляти на показ. Та висловити це в голос, було куди складніше, ніж запросити Мілу до танцю.
-- Які великі птахи водяться у ваших краях. — промовив Крістур , показавши рукою на обрій.
Крахун глянув в той бік. В далечині в небі з’явилося якесь створіння.
-- Це хестур! Швидше ховайтесь в траву!— вигукнув Крахун і першим впав на землю.
Друзі не розпитуючи, прослідували його прикладу. Карол повернув голову на бік і краєм ока побачив, велетенську крилату ящірку, яка пролітала над ними так низько, що здавалося простягши руку, можна до неї доторкнутися. Їдкий сморід, наповнив повітря, від нього почало паморочитись в голові. Ящірка не звернула ніякої уваги на лежачих в траві мандрівників і швидко зникла за деревами.
-- Коли не стояти у хестура на шляху, і не рухатись, то він вас не помітить. — пояснив чарівник. — Він полетів за сулерітами, ті дурні, починають тікати, а хестуру, тільки цього і треба. Хоч би в селищі, цю твар, вчасно помітили. — бідкався, про долю одноплемінників Крахун, проводивши ящірку поглядом.
-- Ще які сюрпризи чикають на нас?— спитав Мозус, глянувши на чаклуна. — Може з нас годі несподіванок і загадок?
-- Я вам зараз усе поясню. Та це, в парі слів, не розповіси.
-- Нічого, в дорозі не доведеться сумувати. — посміхнувся Теймур. — Давай !
Крахун трохи помовчав збираючись з думками, потім глибоко вдихнув і розпочав свою розповідь.