-- Тобто в день, коли не сплять інші монстри?— зрозумів Плато.
-- Ти вірно здогадався. — кивнув головою чарівник.
-- І що ж нам робити?
-- Ми прийдемо до кордону, пізно у вечері , відпочинемо, а рано в ранці, коли червоні ящірки впадуть в сплячку, почнемо спуск.
-- А як же, решта чудовиськ?
-- Вони тоді ще не дуже проворні, бо не встигнуть розігрітися на сонці, цим ми і скористаємось… Якщо вдасться. — пояснив Крахун. — Та все одно потрібно бути обережними. Бахтар пильно слідкує за магічним кордоном, шукаючи хоч якийсь вихід. А з ним нам краще не зустрічатися.
10
До магічного кордону і справді дійшли тільки пізно у вечері. Це була не просто межа, через яку треба було переступити, він простягся якраз по краю урвища, яке стрімко спускалося до низу, оскалившись на мандрівників, гострими іклами каміння. В низу, простягся каньйон, де майже не було рослинності, тільки де не де, несміливо визирали із за каміння, колючі кущі. Вітер гнав дном урвища клуби пилу, а сонце нещадно висушувало і без того безплідну землю. Та зараз, воно швидко ховалося по інший бік прірви, за такою ж скелею, на якій стояла купка безумців, що наважилися сюди прийти.
-- Табір розіб’ємо он за тими деревами, подалі від очей Бахтара. — сказав чарівник.
Зморені дорогою друзі, швидко позасинали, не спав лише Теймур, йому першому випало чергувати. Багаття не розпалювали, щоб не привертати зайвої уваги. Хлопець сидів обіпершись спиною об валун і дивився на зоряне небо. У голові роїлися думки, згадувалися події минулого дня. Ще в ранці вони були в замку Орнагула, а зараз сидять на краю урвища в чужій для них, Сулерії і невідомо що чекає їх в ранці. За цими думками хлопець не помітив як злетів час його чергування. Підійшов Капер.
-- Ну, як справи?
-- Все тихо. Навіть вітерець не заважає.
-- Це добре. Мені ніколи не було так моторошно. Цей Крахун вміє нагнати страху. — тихо промовив болотник.
-- Зате , ми добре усвідомлюємо ризик і будемо обережніші., а то ішли б, як сліпі кошенята. — не погодився з ним юнак.
-- І то правда. Ну гаразд іди спати. Зараз моя черга.
Раптом, десь в низу, пролунав страшний рев. Друзі притихли і прислухались, та знову запанувала тиша.
-- Це мабуть одна з тих червоних ящірок-охоронців. — здогадався Теймур.
-- Якщо вона так кричить, то яка ж вона завбільшки?— тихо, наче боявся що його почує ящірка, промовив Капер.
-- Мабуть здоровенна. Ну добре, я пішов .— віддавши свій пост, вугляр влігся , та до ранку так і не стулив очей.
Він чув як на варті змінювалися його товариші, як декілька разів ревли в низу Бахтарові створіння, як шурхотіли в траві якісь дрібні істоти, але весь цей час він бачив перед собою лише Міленку, кохану свого товариша. Він ніяк для себе не міг вирішити, як йому вчинити. Дівчина припала йому до серця. «Вона ще така юна і не знала справжнього кохання, можливо, вона зовсім і не кохає Карола, а лише симпатизує йому. Та і для Карола це перше захоплення і не відомо чи не зустріне він, когось привабливішого для себе. Хоча Карол мій товариш , а не знаю, що мені робити. Може трохи почекати з вибаченнями і подивитися, як то воно в них складеться?»-- так лежачи в високій траві, розмірковував Теймур.
На сході почало світлішати небо, скоро прокинеться Алагір.
-- Час вирушати. — скомандував Крахун. — Поки зійдемо в низ, зовсім розвидниться.
Бахтару цієї ночі, було на душі неспокійно, він все крутився в своїй постелі, нарешті не витримав безсоння , встав , підкинув в вогонь хмизу. Деревина затріщала і спалахнула яскравими язиками полум’я, освітивши чаклунове житло. Це була невелика печера, обставлена так само, як і та підземна кімната, про яку мандрівникам розповідав Крахун. Вже багато років він проживав тут на самоті, створюючи своїх чудовиськ, величезне, руйнівне військо, що і сам став, на них, трохи схожим. На худому із запалими щоками обличчі, світилися налиті кров’ю очі, під ними темні, аж сині кола, безбарвні губи тонкою ниткою виднілись під загостреним носом. Лють і заздрість висушили і без того невелике, його тіло і зараз він нагадував ящірку, що бігала по печері з кутка в куток. Бахтар на мить спинився посеред свого помешкання, наче щось пригадав, потім підбіг до полиці і взяв величезну книгу. Вона була такою важкою, що він ледве дотяг її до столу, розгорнув і почав читати заклинання на якійсь дивній мові, швидше це нагадувало бубоніння. Потім взяв до рук колбу з рожевим порошком і посипав ним сторінку в яку дивився, літери розпливлися і замість них з’явилися обриси магічного кордону, який відділяв його від зовнішнього світу. Чаклун уважно роздивлявся кожен камінчик, кожен кущик, кручі скель , але так нічого і не побачив. Розчарований, він з люттю захлопнув книгу і пішов до ліжка. Лише надворі почало сіріти, він знову вскочив і підійшов до велетенського монстра, який лежав біля входу до його печери . Він вдарив його ногою, той знехотя відкрив очі і повільно підвівся. Бахтар заліз на чудовисько, усівся йому на шию і примусив рушити. Захолонувши за ніч, ящірка ледь пересувала ноги, та підкорившись наказові рушила в перед…