-- Ану замовкніть! Ви знаєте скільки тут цих тварей? Вас же почують!— прикрикнув на товаришів, чаклун.
І як на підтвердження його слів, зі скелі злетіло ще кілька монстрів.
Бахтар повільно пересувався каньйоном, верхи на ящірці, коли почув, спочатку гуркіт каміння, потім, пронизливий крик хестура.
-- Це не с проста. Ану , ледащо, пішли швидше.
Бахтар вдарив свого візника і ящірка, що вспіла вже відігрітись на сонці, побігла підтюпцем. Виїхавши із за скелі, чаклун побачив купку людей.
-- Ага!— радо заверещав він. —Я відчував, що сьогодні щось станеться! Ос ви, мені і попалися!
Наблизившись, Бахтар впізнав свого колишнього друга, а зараз найлютішого ворога, Крахуна.
-- А, і ти тут, поганець!— закричав чорнокнижник. — Вже тебе, я з відси, живим не випущу!
Він підняв до гори руку і зібравши всю свою лють, жбурнув у ненависних, але таких довгоочікуваних гостей, блискавку. Та через поспіх, погано прицілився і вогонь вдарив у лежачий поряд з прибульцями валун. Каміння полетіло у всі боки і лише дивом, нікого не зачепило. Друзі, що ішли понад скелею, нічого подібного не очікували, вітер дув їм в обличчя, і крики Бахтара до них не долітали, від несподіванки попадали на землю.
-- Це Бахтар!— закричав Крахун, його очі округлились від страху. — Він нас вистежив! Треба тікати!
Нова блискавка вдарила над головами і дрібне каміння посипалося на них гострим градом. Злий чаклун швидко наближався. Мандрівники побігли пригинаючись за камені і шукаючи якої не будь схованки . Невдовзі, вони помітили під скелею печеру, та щоб в неї залізти треба стати навкарачки і то по одному, а для цього потрібен час, якого в них якраз і не було. Бахтар все наближався, блискавки кришили валуни за якими поховалися друзі.
-- Крахуне, ти ж чарівник, зроби щось. — благальним голосом, про хникав Шутім.
-- Я не такий могутній, як ти гадаєш. Та все ж спродую.
Крахун підняв долоні на рівень обличчя і наче читаючи щось на них, зашепотів, мандрівники з надією дивилися на нього. Чаклунові долоні почали випромінювати тепле, схоже на сонячне , світло. Сяйво ставало все сильнішим розіходячись на всі боки , окутуючи собою людей. Бахтарові блискавки не проникали крізь це сяйво.
-- Давайте, швидше ховайтеся до печери. Довго стримувати я його не зможу.
І справді, Крахунові сили швидко вичерпувалися від ударів, бідолашний, стримуючи їх, аж прогинався. Друзі один за одним, швидко ховалися до печери. Не рахуючи Крахуна, на зовні залишилися лише Крістур і Карол. У болотника були занадто широкі плечі і йому довилося докласти зусиль, щоб протиснутись в таку невелику діру. І поки він сопів і борсався на вході, чорнокнижнику вдалося пробити захист Крахуна, вогняна стріла збила коротуна з ніг і відкинула до самої печери. Бідолаха вдарився об каміння і кров заюшила по його обличчю. Та Бахтарові було цього мало, він вирішив добити свого недруга. Зібравши до купи всю свою лють він наніс, як гадав, остаточного удару. Та Карол встиг затягти Крахуна за камін, в той час як сам залишився не захищеним, хлопець повернувся до лютого чаклуна і застигши від жаху, дивився на вогняний смерч , що летів просто на нього. Та несподівано сталося диво. Амулет що висів у нього на шиї, засяяв і викинув на зустріч Бахтаровому вогню, такий же самий. Два смерчі вдарилися один об один і розсипалися міріадами іскор. Від такої несподіванки чорнокнижник оторопів, і на якийсь час зупинився, це дало хлопцеві змогу сховатися за каменем, біля Крахуна.
-- Кароле, згадай про свою чарівну зброю. — ледь чутно прошепотів чарівник.
Юнак одразу пригадав яку силу мають амулет і кинджал складені до купи. Він витяг ножа і з’єднав його з медальйоном.
-- Хлопче, Бахтар безсмертний. — встиг нагадати Крахун.
Юнак все зрозумів. Могутній луч вийшовши з кінчика ножа вразив ящірку на якій возсідав чаклун. Тварина похитнулась, а потім всією своєю масою рухнула на землю, придавивши Бахтара і поки він вибирався з під неї, хлопець заліз сам і затяг Крахуна до печери. Маленький чаклун зібравши остатки своєї сили, закрив отвір скелею, а сам втратив свідомість.
-- Не погана прогулянка.-- в повній темряві пролунав голос Мозуса.
-- Добре, що поки всі живі . Могло бути і гірше. — відповів Перус. — Як ти гадаєш , брате?
-- Угу. — тільки і почули від Капера, друзі .
-- Що будемо робити? – спитав так , для годиться, Теймур. — Час спливає, а ми сидимо тут як кроти.
-- Поки Крахун не прийде до тями, ми нічого не зможемо вдіяти. — відповів Карол. — Доведеться трохи почекати.