-- Давай!— крикнув ватажок і шість смертельних удари обрушились на тварину.
Важко поранена ящірка вскочила на ноги і злякано замотала головою у різні боки, голосно ревучі . Мить і друзі були розкидані по печері мов пір’їнки. Теймур вдарився головою об камінь і втратив свідомість. Чудовисько моталося по своєму лігву, розбризкуючи кров, яка лилася з глибоких ран, і що миті могла на нього наступити, Карол ледь встиг відтягти товариша до стіни. Шутім і Крахун перелякано визирали із за каменю, коли над їхніми головами пролетів важенний хвіст, обидва коротуни попадали і затихли, наче їх там і не було. Несподівано ящірка завмерла і потягла ніздрями повітря, та мабуть, крім запаху власної крові, нічого не відчула. Передні ноги її підкосилися, вона простягла шию по землі, тварина поволі помирала. Кров продовжувала цебеніти, і великою калюжею, розпливлась поруч з нею. Ще мить і тварина впала на бік , вона була мертвою. Друзі поволі висунулися із своїх закутків.
-- Ну і страху я натерпівся, думав, що мені вже кінець. — промовив Капер потираючи забите плече. У вугляра була розбита голова, Карол відірвав шмат своєї сорочки і притис тканину до рани. Теймур відкрив очі і побачив над собою стурбоване обличчя товариша.
-- Дякую тобі Кароле, за турботу.
-- То пусте. — здвигнув плечима юнак.
Із за каменю вилізли Шутім і чаклун.
-- Швидше відрізай відростки і тікаємо звідси. Зараз на запах його крові, назбігається стільки тварей, що ми звідси живими не виберемося. — гарячково заторохтів Крахун до Мозуса.
Мозус швиденько виконав його наказ і друзі направилися з печери, на зовні. Яскраве сонце засліпило їм очі. Був якраз полудень.
-- Треба знайти собі іншу схованку, поки звечоріє. Ми занадто довго тут затримались, а це не на нашу користь. — наче сам до себе промовив Крістур.
Друзі обережно ховаючись за камінням , почали відходити від печери з мертвою ящіркою. Вони не вспіли зробити і кілька кроків, як по біля них пробігла невелика зграйка маленьких, але дуже бридких істот.
-- Вони до печери. — прокоментував їхню появу чаклун. — Запах крові, що з відти виходить, скоро збере там цілий бенкет.
--- Добре, що ми, не потрапили в меню. --- криво посміхнувся, Теймур, і потер забиту голову.
-- Як тут небезпечно. — зітхнув Шутім.
-- Ти, це тільки що помітив?— зачепив малого Крістур.
Шутім не образився, а лише скорчив своєму другу смішну рожецю. Карол , що сидів поряд, не стримався, і чмихнув зі сміху.
-- Годі вам. — шикнув на них Мозус. — Ну прямо як малі діти. Подивіться краще в гору, хестури на готові. Кричить дужче, і вони, вас, почують.
Друзі притихли і продовжили шлях по під скелею, видивляючись хоч якого не будь прихистку. Невдовзі вони знайшли в скелі велику тріщину, вона була досить просторою, щоб в ній помістилася людина. Вона ішла з низу, до самої гори.
-- Ми по цій розколені зможемо вибратись без мотузок. Це буде простіше, ніж спускатися. — сказав Теймур , уважно роздивляючись скелі.
-- От і добре. Тоді не будемо гаяти часу. — звернувся до товаришів Мозус. — Бо кожна хвилина, що ми тут знаходимось , дарує нам, все нові неприємності.
Підйом не забрав багато часу, сонце лише торкнулося обрію, а мандрівники були вже на горі. Важко дихаючи один за одним вони полишали кордони Нижньої Сулерії і Мертвий каньйон.
-- Я цю мандрівку, до смерті не забуду. У норах шорхів, я менше трусився, ніж тут. Я не хочу залишатися на ніч біля цього місця.
-- Я теж не хочу. — підтримав його брат.
-- Тоді рушаємо до селища. — погодився з ними Мозус.
Ніч видалась місячною, все навкруги було видно як на долоні. Хоч і поморені, але задоволені собою, чоловіки верталися назад. Шутім ішов замислений і чомусь весь час посміхався. Може згадував свою подружку, з якою скоро знову побачиться. Теймур штовхнув Капера під бік і прошепотів тихенько, щоб не почув коротун.
-- Дивуюся я з нього. Йому було важче за всіх нас, а він іде і посміхається.
-- Це, друже, кохання. — так само тихо відповів болотник. — Це воно надає малому силу і піднімає настрій.
Теймур посміхнувся і згадав про Мілу. Як то вона їх зустріне? Вугляр озирнувся на Карола, хлопець про щось розмовляв з чаклуном. Він підняв руку і доторкнувся до пораненої голови і одразу пригадав, як Карол піклувався про нього. Знову, сумніви, розтривожили його душу.