-- Ага. Ну я так і казав. — прочитавши, мовив чаклун. — Так от, ці морфіни живуть у Містерії. В цій книзі сказано, що цей світ населяють ефірні істоти. Простій людині, їх навіть побачити не можливо. Сам світ складається з тисяч летючих острівців, як по ньому пересуватись, я, і гадки не маю.
-- Нічого, потрапимо, зрозуміємо. — перервав чаклунове пояснення, Мозус.
Друзі підтримуючи ватажка, закивали головами.
-- Все чим я можу вам допомогти, це прочитати закляття, воно в мене є в цій книзі, щоб ви потрапили саме туди куди потрібно, решту зробить Каролова сфера. Переміщення ми зробимо у моєму палаці. — чаклун показав на велику будівлю.
-- А я гадав, ти живеш у хатині. — здивувався Карол.
-- Так, у хатині. Але палац теж мій. Точніше, мій і Бахтара. Ми його разом створили, та після того, як він пішов, я там більше не мешкаю, тільки працюю.
-- Зрозуміло. Ну що ж , друзі, будемо збиратися в нову подорож. — звернувся Мозус до своїх товаришів.
Збори були не довгими. Почистили і погострили зброю, жінки заштопали подраний одяг, бо цілого, потрібного розміру, знайти не вдалося. Пощастило лише Шутіму. Шаміля його, вділа з ніг до голови і він був несказанно задоволений своїм виглядом. Брати-болотники перетягли свої луки і наробили більше стріл, до торби поклали мотузки і гаки до них, а ще, що було потрібно, не знав ніхто. Дуже дивний світ змалював їм Крахун. Коли все було готово , пішли до палацу. Старшина селища і Шаміля їх проводжали. Шутім ішов як у воду опущений, міцно тримаючи за руку свою подружку. Мозус кілька разів на нього уважно подивився і пошепотівся про щось з Крістуром, потім повернувся до коротуна і несподівано для нього спитав:
-- Шутіме, може ти хочеш залишитися тут?
Малий від несподіванки зупинився і здивовано закліпав очима.
-- А чому це ви, вирішили мене тут покинути? Я вам , що , заважав увесь цей час?
В його голосі чулася образа.
-- Ну що ти, друже, ми зовсім не хотіли тебе образити. — поспішив заспокоїти його Крістур. Ми тут порадились і вирішили, що у тебе, може більше не бути такої нагоди. Цей світ створений саме для тебе і для таких як ти. Тут ти зустрів своє кохання і ми не маємо права , віднімати це в тебе.
Шутіма заспокоїли ці слова, в його серці прокинулась вдячність до друзів, за піклування.
-- Мені приємно, що ви хвилюєтесь, та я піду з вами до кінця. Мене Шаміля поважати перестане, якщо я вас покину. — Шутім ніжно глянув на подругу. — Коли ми повернемося до нашого світу, я попрохаю Орнагула, щоб він мене сюди повернув. Думаю, старий мені не відмовить. Ти ж мене почекаєш, серце моє?
Шаміля ствердно хитнула головою і чмокнула коротуна у щоку. Друзі не чикали від Шутіма такої відданості, в їхніх душах він здобув собі повагу.
-- Ну, що ж, якщо ти сам так вирішив, ми не станемо тебе відмовляти. — сказав за всіх, Мозус.
Мандрівники зайшли до палацу, хоч назва ця була скоріше умовна, бо вся будівля складалася з однієї великої кімнати і кількох допоміжних, схожих на комори. У великій кімнаті, друзі і опинилися.
-- Давайте прощатися зараз, бо як засвітиться сфера, вас тут не повинно бути. — попередив проводжаючих Карол.
-- То як я читатиму заклинання?— питав Крахун.
Карол розгубився, та Мілена швидко знайшла вихід.
-- Стань у дверному пройомі і як тільки закінчиш промовляти закляття, швиденько, закрий двері.
-- Добре. З цього, щось, може вийти, а якщо і відправишся з нами, то чарівник нам у мандрівці, не завадить. — пожартував Крістур.
Прощання було швидким, старійшина і Шаміля вийшли з палацу, а Крахун зробив так як сказала Міла. Тільки но він почав читати, як обізвався Теймур:
-- Може я чогось і не розумію, але якщо той світ такий як про нього розповідав чаклун, то нам краще зв’язатися мотузкою. Бо ми можемо не познаходити один одного.
-- А, вугляр, правий. — погодився Карол. — Нам дійсно потрібно зв’язатися.
Дістали мотузку і по черзі поприв’язувалися до неї. Карол став в середину, товариші його оточили. Крахун читав заклинання , а куля все яскравіше і яскравіше розгорялася, і ось мандрівники вже летіли по прозорому коридору в новий невідомий для них світ.
11
Зв’язані однією мотузкою, друзі не втрачали одне одного з поля зору, але спілкуватися однаково не могли, слова наче застигали на губах і інші їх не чули. Скільки тривав цей політ, не відомо, та раптом він скінчився і все навколо засвітилося рожевим світлом. Та все одно, друзі продовжували повільно летіти. Вони зрозуміли, що вже потрапили до Містерії, навколо них плавали уламки, мабуть колись цілої планети. І важко було зрозуміти де низ , а де верх.