-- Це і є, ті острови, про які нам розповідав Крахун .— гукнув до решти мандрівників Мозус.
Вони поволі наближалися до одного з них. Їхні ноги торкнулися тверді.
-- Яка неймовірна краса!— вигукнула в захваті Мілена.
Вона нагнулася і провила рукою по рослинності на якій стояла. Вона була схожа на траву, але колір дивний. Від дівочих рук у бік побігла якась дрібна тваринка, рятуючись від небезпеки, між яскраво-жовтими стеблинками. Карол стояв на самому краєчку острівця і дивився, як йому здавалося в низ.
-- Справді дивовижний світ. Під ногами небо, над головою небо і ніде ні сонця , ні місяця, а видно як у день.
Раптом десь з низу почувся голос Теймура:
-- Гей, ви, там у низу, чому ви стоїте до гори ногами?
Карол подивився в низ і побачив вугляра, який стояв з іншого боку до гори ногами і дивився на них.
-- Не розумію, як це можливо?— здивуванню Теймура, не було меж.
Раптом він щось зметикував і пішов на зустріч друзям як по рівній землі, хоча став паралельно острівцю. Товариші дивилися на нього широко відкритими, вид здивування очима. Теймур посміхнувся і сказав:
-- Я зрозумів у чому справа. У цій Містерії, немає ні гори , ні низу. Вірніше сказати, куди ноги поставиш, там і низ. І щоб не путатись, нам треба триматися разом, бо тут легко можна заблукати.
-- Так. Твоя правда. — погодився Мозус. — Тоді може ти станеш як усі ми, а то якось не зручно на тебе дивитися.
Теймур порівнявся з рештою друзів. Острів на який опустилися люди, був зовсім крихітний і крім жовтої трави на ньому нічого не було. Мозус спитав у Теймура:
-- Слухай, а на іншому боці теж саме?
-- Ага. Точнісінько так. — відповів той.
-- І що ж нам робити? Де шукати морфінів?— спитав Шутім. — Куди нам іти, в гору чи в низ?
-- Як іти? Тут же навкруги, лише небо, а ми не птахи, літати не вміємо. — мовив Крістур.
-- А ви згадайте, як ми опускалися на цей острів, ми ж не падали, а справді летіли!— вигукнула Мілена.
Дівчина відв’язалась від мотузки, підійшла до краю тверді і відштовхнувшись злетіла як пушинка кульбабки.
-- Я вмію літати!— вигукнула вона.
Змахнувши руками, наче пливла у воді, дівчина піднялася вище і за кілька вимахів вже була біля іншого острова.
-- Не бійтеся, це так захоплююче! Підіймайтеся за мною. Я колись мріяла літати мов пташка і цей світ подарував мені таку нагоду!
Карол дивився на свою кохану і захоплювався нею, він пішов слідом і пригнув у рожевий простір. Йому перехопило подих, як колись в дитинстві, коли батько підкидав його високо в гору, а потім ловив на льоту і це справді було захоплююче.
-- Ідіть усі, ви не пошкодуєте. — погукав Карол друзів.
І невдовзі вся компанія пиряла в просторі, вони раділи мов діти, штовхалися і чудили. Першим схаменувся Мозус:
-- Гадаю досить розваг. Ми сюди не за цим прийшли. Треба поміркувати як нам знайти морфінів.
-- Тут тисячі островів і в горі , і внизу, чи навпаки, але це не суттєво, головне , що нам не вистачить всього життя щоб перевірити кожен. — висказав свою думку Крістур.
-- Ти правий друже, щось потрібно робити.
-- Можна мені дещо сказати?— устряв в розмову Капер.
Це було дивно, бо інколи за цілий день від нього і слова не дочекаєшся.
-- Кажи братику. — підтримав його Плато.
Капер трохи, призадумався, міркуючи як краще висловити свою думку, а потім сказав.
-- Це тільки тут, біля нас , здається що острови літають хаотично. Ідіть за мною, я вам дещо покажу.
Друзі наблизились до болотника.
-- А тепер подивіться собі під ноги тільки уважно.
Мандрівники зробили як він просив. Першим прозрів Карол.
-- Я зрозумів! Я зрозумів! Ці острови летять по великій спіралі і в низу сходяться в одну точку. Якщо ми будемо летіти між ними , то бачитимемо, що на них діється і нам не треба облітати кожен.
-- Правильно. — погодився з ним Капер. — Але не тільки це. Якщо острови летять, значить їх щось притягує, а це щось повинно бути великим.
-- Вірно. — підтримав брата Плато. — Найбільший острів і на ньому ми найдемо місцевих жителів.! Братику ти мудріший ніж я думав!
-- Я теж згоден з Капером. Летімо туди куди і острови. — сказав Мозус і першим рушив у перед.
Спочатку друзям подобалось мандрувати в такий спосіб, та здавалося, що подорож за островами, не скінчиться ніколи. Від постійного махання в повітрі, почали боліти руки.
-- Давайте трішечки відпочинемо, а потім полетимо далі. — попрохала Мілена.