-- Що, це таке. — промовив він, підіймаючи браслет з землі.
-- Це прикраса Мозуса. Я в нього такий бачив на руці. — радо вигукнув Карол і одразу прикрив рота рукою, адже його міг почути охоронець.
Друзям було невідомо, чи знають в племені їхню мову, якщо знають, то можуть спіймати і ватажка. Саме цього хлопець і злякався.
-- Мозус десь зовсім поряд і дав нам про це знати. Тому потрібно бути на готові. — сказав Крістур.
Друзі попідводились і почали чикати на товариша. Почувся безладний гуркіт барабанів і дике виття. На майдані щось відбувалося.
-- Треба подивитися, що там коїться. — запропонував Карол.
-- Правильно. – підтримав його Теймур. — Та я, вже лізти туди, не хочу.
-- Я сам полізу. Хто мене потримає?
-- Давай я. — обізвався Крістур.
Хлопцеві було легко забратись на широкі плечі чоловіка. Він обережно, щоб не привернути увагу охоронця, визирнув на зовні. На майдані зібралося все місцеве населення. На високому помості возсідав вождь племені. Жінки танцювали під музику барабанів вигинаючи стегнами і трясучи своїми принадами. Це було захопливе видовище, Карол на мить навіть забув, для чого його підняли. Та Крістур одразу ж нагадав.
-- Агов, хлопче, ти там бува не заснув?
-- Тут таке діється, що не заснеш. Всі мешканці зібралися щось святкувати…
Хлопець не встиг доказати, що хотів. Тихо застогнавши, упав мертвий охоронець. Сильний удар меча, розрубав мотузку, якою була прив’язана дерев’яна ляда.
-- Ану, хлопці, швиденько вилазьте, поки на нас ніхто не звертає увагу. — почувся голос ватажка.
Він вхопив Карола за воріт і як ганчір’яну ляльку, витяг на поверхню. Один за одним друзі опинялися на горі. Дякуючи танцівницям, цього ніхто не помітив.
-- Швидше ховайтеся в траву і повзіть за мною, я знаю де наша зброя. — ватажок, низько пригинаючись, поповз по переду.
Він зупинився біля невеликого, сплетеного з гнучких гілок, куреня. Охорони не було, а можливо, вона теж задивилась на свято. Друзі швидко забрали свої речі і зброю.
-- Мого кинджала немає. — схвильовано прошепотів Карол.
-- Якщо вояки не загубили його по дорозі, коли тягли нас, то він неодмінно десь в селищі. — сказав Плато. — Не хвилюйся, друже, ми його знайдемо. Та спочатку треба визволити Вассу і Мілу.
-- Вони он в тій хатині. — сказав Мозус.
-- Ми знаємо. За це знання, Теймур і отримав по голові. — посміхнувся Крістур.
-- Як будемо діяти?— спитав Шутім.
Він був сповнений рішучості, покарати цих напівголих нахаб, що посміли його полонити. Поряд з такими друзями, йому сміливості не бракувало. Барабани змовкли і як по команді мандрівники попадали у траву. Вождь почав щось говорити, простягаючи руки до глиняного ідола, час від часу підвиваючи як хвора собака. З хатини витягли Вассу і Мілену, жінки злякано роззиралися на всі боки, шукаючи порятунку. Їх підвели до ідола і почали зривати одежу, бідолашні пручалися як могли, та сили були не рівні.