-- Оце, вже ні!— вигукнув Крістур і з піднятим мечем кинувся в натовп дикунів. Друзі не могли залишити його самого і побігли слідом. Зляканий натовп розступився і кинувся врізнобіч. Це дало мандрівникам змогу швидко добратися до полонянок. Та дикуни швидко оговтались. Зав’язався бій. Місцеві мешканці не мали залізної зброї, та їх було більше, вони почали напирати, притискуючи друзів до хатин, щоб ті, не змогли втекти. Та сила і вміння битися, зіграло мандрівникам на руку. Один за одним нападники вибували зі строю, а друзі прочищали собі шлях до відступу, назад в ліс. В пилу битви, ніхто не помітив, що небо затягли важкі чорні хмари і день перетворився на вечір. Дикуни , все ще, не полишали надію повернути назад своїх бранців живими, але ті не давалися. Тоді в повітрі просвистів і встряв майже поряд з Крістуровим плечем, спис.
-- Здається, наші нові друзі, розсердилися. Будьте обережними, вони кидають списи!— вигукнув болотник.
Він схопив Вассу за руку і смикнув до себе, закривши широкою спиною. Карол і Теймур не змовляючись, захищали Мілену. Несподівано вугільник зігнувся навпіл, крик болю вирвався з його горла, спис вдарив його в бік і проткнув наскрізь. Карол не розгубився, і смикнув спис назад, Теймур навіть отямитись не встиг. Мозус підхопив хлопця на руки і побіг з селища, до лису. Мандрівники швидко відступали, та хтозна чи вдалося б їм втекти, якби не яскрава блискавка, що перерізала похмуре небо навпіл, а за нею, сильний розкат грому. Дикуни злякано поприсідали, а потім кинулись назад до селища, ховатися по домівках. Друзі з полегкістю зітхнули, і майже без поспіху зайшли до лісу. Мозус поклав Теймура на землю, той тихо застогнав і крізь вимучену посмішку сказав:
-- Сьогодні мабуть мій самий невдалий день, то списом по голові, то ним же, в бік.
-- Рана хоч і глибока, та не страшна. Пробита лише шкіра, треба тільки міцніше перев’язати. — роздивляючись Теймурове поранення, сказала Васса.
Карол дістав пляшечку з чарівним зіллям, що його подарував Муеро.
-- Іверу, воно не помогло, то може тобі стане в пригоді. — він простяг напій товаришу.
Теймур зробив кілька маленьких ковтків, залишком зілля скропили рану, біль відразу вщух і припинилась кровотеча. Жінки нарвали з білизни полотняних смужок і дбайливо перев’язали хлопцеві бік.
-- Тепер я, як новий. — вже бадьорішим голосом проказав вугляр.
-- Зможеш іти?— спитав в нього Мозус.
-- Спробую.
Теймур підвівся і повернувшись до Карола сказав:
-- В мене є для тебе подарунок.
Він дістав з чобота кинджал, який Карол вже вважав втраченим.
-- Звідки він у тебе?
-- Я його помітив у одного з дикунів і сказав йому, що чуже не гарно брати, він засоромився і віддав його мені.
Всі весело розсміялися, на його жарт, а Карол по братські обійняв Теймура. Йому зараз навіть було ніяково, що він ревнував, до нього Мілу, а Теймур виявляється непоганий хлопець. До них підійшла Мілена і з вдячністю посміхнулась до вугляра, а потім обняла Карола за шию і поцілувала в кінчик носа.
-- Я так за тобою скучила. Мені здалося, що пройшла ціла вічність. — прошепотіла вона.
-- Я теж скучив, зіронько моя.
Хлопець був до нестями закоханий, але через юний вік, не мав досвіду в спілкуванні з дівчиною і тому весь час трохи соромився, і не знав як правильно виявити свої почуття. Та дівчині не треба було нічого пояснювати, вона серцем відчувала його любов, можливо саме це і причарувало її до Карол. Теймур відійшов в сторону і крадькома глянувши на закоханих, важко зітхнув. Плато помітив це і взяв хлопця за плече і повчально сказав:
-- Чим менше ти на них дивитимешся, тим краще для тебе.
Той в знак згоди, мовчки кивнув головою. Мандрівники побрели лісом. Для них, це був не звичний ліс. Таких величезних дерев вони ніколи не бачили, кілька чоловік узявшись за руки з трудом могли обійняти такий стовбур. Гілля було високо в горі і повністю затуляло небо. Тільки спалахи блискавок висвічували їхні верхівки, а в низу була майже ніч.
-- Друзі, а скільки днів пройшло з того часу як ми відправились у мандрівку?— тихо спирав Капер.
-- Мабуть днів десять, я не рахував. — відповів Мозус.
-- А наче, ми так давно залишили своїх рідних, свої домівки .— зажурено прошепотів болотник.