-- Не журись, братику, ми неодмінно до них повернемось, ось побачиш. Хіба хто з нас думав, що нам доведеться іти набагато далі, ніж до замку чаклунів. — обізвався Плато.
-- А я, скучив за своїм лісом. — продовжив розмову Шутім. —А ще, дужче скучив за Шамілею.
Друзі співчутливо закивали головами. Шутіму було найважче в цій подорожі, але він ніколи не падав духом, за це його поважали і любили і навіть не уявляли цієї подорожі без нього.
-- Нічого Шутіме, ти ще неодмінно її побачиш. — заспокоїв малого, Крістур.
-- Я теж хотів би, бути зараз поруч Марики. — зітхнув Мозус. — Як там вона, сама, управляється з немовлям?
-- Мої батьки їй допомагають, я це знаю. — підбадьорила його Міла.
-- Друзі , а чого це ви всі розкисли? З таким настроєм ми далеко не зайдемо!— весело вигукнув Теймур.
-- І то правда. — погодилась з ним Васса. — Попереду, ще довгий шлях.
Останні слова жінки заглушив сильний розкат грому, високо над кронами, знову спалахнула блискавка, освітивши мандрівникам шлях.
-- Взагалі то, під таку погоду, в лісі знаходитись небезпечно. Дикуни були праві, що не погналися за нами. — зі знанням справи, сказав вугляр.
-- А скільки років потрібно, щоб виріс такий лис?— перевів розмову на інше, Карол.
-- Хлопче, рахуй не на роки, а на століття. Цим деревам не менше, як по сто років, а може і більше.
-- А чому в наших лісах я не бачив таких велетенських дерев?— підкинув своє запитання, Шутім.
-- Тому, що в нас, вони іншої породи і не ростуть до таких розмірів. — терпляче пояснив вугляр.
-- А , що це за порода?— знов спитав Карол.
-- Не знаю. Схоже на сосну, але в тієї обсипається хвоя і товстим шаром лежить на землі, а тут самі обламані гілляки і під деревами наче виметено.
-- Не подобається мені тут. Ще й ця гроза. В наших лісах набагато затишніше, навіть в негоду. — пробурчав коротун.
Друзі ішли швидким кроком, все далі і далі заглиблюючись в чащобу. Під густими кронами було темно і холодно, а лісу все не було кінця.
-- Може ми зробили помилку, що пішли сюди?— спитав , наче сам у себе, Мозус.
-- Якщо весь час іти в одному напрямку, то можливо і не скоро , та все ж найдемо йому край. — діловито пояснив Теймур.
-- А як ми будемо знати, що ідемо туди куди треба?
-- На деревах росте мох тільки з північної сторони. Ми ідемо на південь. Тому повинні весь час його бачити на стовбурах, перед собою.
Несподівано, на голови мандрівникам, посипався град іскор.
-- Мабуть блискавка влучила в дерево. — пояснив вугляр і як на підтвердження його слів, згори гупнулась відчахнута гілка, мало не зачепивши Крістура.
-- Отакої!— злякано вигукнув той і відскочив у бік.
Знову пролунав грім, та такої сили, що друзі аж попригиналися.
-- Ой, матінко. — злякано закричала Міла і сховалась за Каролову спину, наче він був кам’яною стіною.
-- Гроза прямо над нами, а сховатись ніде. Побігли швидше в перед, може ми її проскочимо. — порадив Мозус.
Маленький загін, наляканий негодою, швидко побіг у перед, але здавалося весь світ був під владою негоди. Шутім ледь поспівав за довгоногими товаришами. Крістур це помітив.
-- Може сядеш мені на плечі. — запропонував він малому.
-- Оце вже, ні! Щоб я був ще ближче до грози? Мені і так добре.
-- Дивіться! Он якась яма під поваленим стовбуром. Давайте там сховаємось. — вигукнула Міла і першою побігла до схованки, та Крістур випередив її.
-- Стрівай. Щось мені, ця яма не дуже подобається. Як старому мисливцеві, мені здається, що вона схожа на чиєсь лігво.
Васса з гордістю і любов’ю подивилась на свого коханого і цей погляд не залишився не поміченим, він надав Крістурові упевненості. Він підійшов до ями і ткнув в неї мечем, та нічого там не намацав. Чоловік опустився на коліно і просунув зброю глибше, навіть голову засунув у середину. Несподівано він втратив рівновагу і сторчакнув у низ, ніхто навіть не встиг його підхопити. Спочатку було лише чутно як Крістур вовтузиться в низу.
-- Ти як там , друже?— гукнув йому Мозус.
Та замість відповіді, всі почули звірячий рик.
-- Тягніть мене з відси. Швидше!— заволав «старий мисливець» і виставив на гору руки.
Товаришів не треба було прохати двічі, вони дружньо вхопили його і витягли на зовні. Опинившись в безпеці, Крістур гукнув:
-- Відходьте з відси, там щось велике!
Справді, слідом за чоловіком з ями посунула якась тварина, доволі великих розмірів, покрито довгою, густою шерстю. Через сутінки, важко було роздивитись її колір. Зате довгі і гострі пазурі на її лапах , помітили одразу. Такої істоти ніхто раніше з мандрівників не бачив. Звір до половини висунувся з лігва і рикаючи вишкіряв великі білі ікла. Плато підняв свого лука, та Васса притримала його :