-- Дивіться, там малеча. Це самиця і вона нас просто відлякує.
Друзі побачили кілька малюків, що терлися у тварини під пузом.
-- Я в неї в лігві меча залишив. — зітхнув Крістур. — Шкода, гарна була зброя.
-- Не журись, мій «старий охотнику», ми тобі іншу роздобудемо. — посміхнулась до нього Васса і ніжно скуйовдила йому волосся.
За цією пригодою, мандрівники забули про іншу небезпеку, грозу, що і досі гуркотіла і блимала у них над головами. Та несподівано по біля них, не звертаючи на подорожуючих ніякої уваги, пробігло троє оленів.
-- Теж мабуть грози злякались. — подумав у голос Шутім.
-- Ні друже, вони злякались дечого по страшніше за грозу. Подивіться назад. — мовив Теймур.
Всі обернулись. Позад них, високо в горі, горіли дерева. В низ падали палаючі гілки і розжарена кора. Ліс світився страшним червоним світлом.
-- Ось тепер і справді треба швидко бігти. — крикнув Мозус.
Всі , як по команді, рвонули з місця. Та вогонь швидко наздоганяв і ось на голови вже летіли шматки палаючої деревини.
-- Понакривайте голови, бо погорить волосся. — посовітував Теймур.
Друзі послухали поради, це трохи допомогло, але від диму ніде було сховатися. Він густою хмарою стелився у низу і був зараз страшніший за вогонь. Мандрівники задихалися, кашель рвав горло. Мілена зупинилася і як скошена впала на землю.
-- Люба, вставай. — нахилився над нею Карол.
Мозус відштовхнув хлопця в бік.
-- Зараз не до сюсюкання.
Чоловік підхопив дівчину на плече і хутко побіг. Було жарко як біля розжареної печі. Сили полишали друзів.
-- Все, більше не можу. — впала на коліна Васса, по її щоках котилися сльози змиваючи кіптяву.
Крістур намагався її підняти, та в нього самого вже не лишилося ніяких сил. Перус і Капер прийшли йому на допомогу. Карол підтримував Шутіма.
-- Нас зараз врятує лише дощ. — ледь чутно промовив Теймур.
І наче почувши його, з неба, полило як з відра. Було чути як в горі шипить вогонь з тикаючись з водою. Одразу посвіжішало, полум’я швидко згасало, повітря зробилося чистішим. Мандрівники зупинилися, однаково вже не було змоги рухатись в перед. Мозус поклав Мілену на землю, дівчина була непритомна. Він обережно поплескав її по щоках, та це не допомогло. На Мілененому обличчі не було ніякого признаку життя. Друзі схвильовані стояли навколо. Мозус ухопив її за плечі і добряче трусонув.
-- Ну ж бо, дівчинко, прокинься! Не треба нас так лякати, що я скажу твоїм батькам. — В голосі чоловіка чувся розпач.
У Карола по щоках котилися сльози, хоча через дощ цього і не було помітно. Він опустився біля коханої навколішки. Мілена зробилася дуже блідою, губи посиніли, під очима темні кола, на неї страшно було дивитися. Мозус продовжував її трясти і бити по обличчю. Нарешті його зусилля дали результат, дівчина вдихнула і закашлялась.
-- Ну от і добре, от і добре. — радо забубонів ватажок. — Дихай, дитинко, дихай.
Мілена потроху приходила до тями і нарешті відкрила очі. Вона подивилась навкруги і ледь помітно посміхнулась:
-- Мабуть я вас добряче налякала, що ви так стурбовано дивитесь на мене.
-- Так , є трохи. — погодився Карол.
Він взяв дівчину за руку і поцілував її в пальчики, сльози все ще текли по його обличчю.
-- Ти зможеш іти?— спитав у Міли, Мозус.
-- Думаю, що зможу.
Але дівчина з трудом змогла сісти, а про те щоб іти, не було і мови, дуже крутилось в голові і нудило. Та і іншим було не краще. Давалися в знаки голод і перевтома.
-- В такому разі, нам краще залишитися на ніч тут. Ми всі занадто знесилені і нести тебе не зможемо. — ватажок обвів очима своїх друзів. — Ну у нас і вигляд, у волоцюг буває кращій.
Мозус був правий. Сажа від пожежі осіла на їхніх обличчях і одязі, який місцями був просмалений і подертий. Дощ, що лив без зупину, промочив їх до останньої нитки, та кіптяви так і не змив, для цього була потрібна гаряча вода та мило.
-- Нічого страшного, доберемося до якогось селища, переодягнемось. — утішаючись, сказав Крістур. — Золото кругом має цінність. А тобі, моя ціпонька, я куплю найкраще із того, що знайдемо.
-- Ти такий багатий?— питав його Мозус.
-- Ну , не те щоб багатий, але дещо маємо.
Крістур вийняв із за пазухи шкіряну торбинку, в якій дзвеніло кілька золотих монет.
-- Ну ти в мене і багач!— засміялась Васса. —Я знала кого вибирати!
-- Вассо, у нас залишилось щось попоїсти?— поцікавився ватажок.