-- Треба швидко іти далі, Крістур поранений, йому потрібна наша допомога. — вскочила на ноги Васса.
-- Давай, друзяко, залізай мені на плечі. Хлопці, допоможіть малому. — Мозус присів біля Шутіма, щоб йому було легше залізти на плечі.
Знову маленька група, змучених дорогою людей, рушила понад злощасною рікою. Жалюгідне видовище, вони собою представляли, обідрані, перемазані кіптявою, ледве волочили ноги, але ніхто з них не мав бажання зупинитися на відпочинок. Єдине, що їм зараз було потрібно, це відшукати загубленого товариша. Береги потроху нижчали і ставали похилішим. Сама ріка, хоч і була стрімкою, та бігла вже рівно, розлившись набагато ширше. На шляху у мандрівників з’явилися тернові зарості. Терен ріс понад самою водою і щоб іти далі, друзям довелося його обходити. Несподівано, із за кущів вийшло з десяток озброєних людей і перегородили їм дорогу. На перед, вийшов довготелесий, білявий парубок. На його обличчі світилася зухвала посмішка.
-- Ви тільки подивіться, люди. — звернувся він до своїх товаришів, через плече. — Ще одна купка бродяжок іде шукати кращої долі.
-- Скажи їм, хай забираються туди, звідки прийшли. — гукнув хтось, позаду нього.
-- Чули, безпритульні, ви тут нікому не потрібні і милостиню вам не подадуть. — звернувся білобрисий до мандрівників.
-- Ми не бродяжки. І ваша милостиня нам не потрібна. Та й назад ми не повернемось. У ріку впав наш товариш, ми повинні його знайти. — вийшов наперед Капер і майже в притул підійшов до довготелесого нахаби .
Від несподіванки той позадкував. Зразу було видно, що він не з хороброго десятка і якби за спиною не стояли його товариші, давно б дав дьору.
-- А нам немає діла, до вашого утопленика. — нагло вигукнув він. — Правда ж, друзі.
-- Крістур, не утопленик! Він живий і чикає нашої допомоги!—в розпачу закричала Васса.
Вона вихопила у Мозуса із за пояса меча і кинулася в перед.
Ану, геть з дороги!
Ніхто від неї такого не очікував, ні друзі , ні вороги, що перекрили їй дорогу до коханого. Вона зараз була готова, навіть на вбивство, якщо в цьому виникне потреба. Мозус це одразу зрозумів. Він обережно поставив Шутіма на землю, тихенько підійшов до Васси ззаду і міцно стис рукоять меча, по верх руки жінки, що підняла зброю високо над головою.
-- Вассо, віддай. В моїх руках, меч буде надійнішою зброєю. — він відтіснив жінку собі за спину. Перус, Теймур і Крістур теж дістали зброю і підійшовши до ватажка і Капера, утворили щільну стіну, прикривши собою жінок і Шутіма. Місцеві вояки, не очікували такого опору, вони трохи відступили, але з дороги не зійшли. За спинами в них почувся кінський тупіт, хтось наближався верхи. Ще з далеку, чоловік гукнув своїм одноплемінникам:
-- Негайно опустіть зброю!
Ті послухалися. Мабуть верховий, був поважною особою в їхньому селищі. Під’їхавши, чоловік з легкістю, як на його годи, зіскочив на землю. Він був дуже схожим на довготелесого нахабу.
-- Хароне, що тут відбувається?— спитав, новоприбулий у парубка і не чикаючи відповіді, сказав, звертаючись вже до мандрівників. — Ми біля броду, на Змії, знайшли пораненого чоловіка. Це бува, не один з ваших?
-- Це, Крістур!— вигукнула Васса і кинулась до старого воїна. — Та про яку змію, ви кажете ?
-- Змія , це назва нашої ріки. Рідко кому вдалося вижити, потрапивши в неї. Та вашому товаришу, пощастило.
-- Як він?— ледь стримуючи сльози, спитала жінка.
-- Жити буде, але сильно побитий. Ми не приймаємо в нашому селищі бродяг, та й на призволяще, людей не кидаємо. У нас є знахарка, вона підлікує вашого друга, та й ідіть собі з миром, далі.
Мандрівники пішли слідом за поселянами, в бік селища, воно виявилось зовсім поруч. Вони швидко наздогнали групу людей. Що несли на покривалі, закривавленого Крістура. Бідолашна Васса, кинулась до любого і залилася слізьми, то були сльози і радості і горя одночасно. Крістур побачив її і пересилюючи біль посміхнувся.
-- Не плач, я ж, живий.
Мозус підійшов до чоловіка, що їхав верхи, як до поважної людини і простяг йому торбинку з золотом.
-- Ось, візьміть, це за порятунок нашого товариша.
Чоловік розгубився.
-- Вперше бачу, таких багатих волоцюг. Хто ви? І що робите в наших краях?— спитав він.
Мозус, поки ішли до селища, розповів про ціль їхньої мандрівки. Чоловік слухав уважно, не перебиваючи, час від часу похитуючи головою, а коли почув про пожежу у лісі, не витримав і вигукнув.
-- Ще нікому не вдавалося вибратись з палаючого лісу, живим. Під час грози, там завжди пожежа. Тому дикуни вас і не переслідували. Вам неймовірно пощастило, що почалася злива.